Нарешті ми мали “щастя” почути, якими категоріями мислить в.о. начальника відділу культури, національностей, релігій і туризму Мельничук О. Проте, на жаль, це був саме той випадок, коли “краще б вона мовчала”. Коли вже на “круглому столі” є бажання пропіарити свій відділ, то для чого нам розповідати, що збирається робити міністр культури Кириленко, нам набагато цікавіше, чи збираєтесь Ви щось змінювати в галузі культури та туризму району.
Часом і у забутій Богом периферії відбуваються чудеса. Ми вже звикли, що на обласному та районному рівні, постійно наголошується на туристичному потенціалі нашого краю. Пишуться безліч програм, проводяться семінари, виїзні засідання, круглі столи, створюються громадські організації, та розвитку туризму на Бережанщині, це чомусь не сприяє…
Бережанам явно не щастить з готелями. На початку 90-х пошкодило вибухом єдиний на той час готель в центрі міста(від якого він так і не оговтався, та перестав існувати), тепер згорів більш-менш пристойний готель “Надія”. Питання навіть не в тому, що він не був архітектурною прикрасою міста (це вже питання до естетичних смаків власника), не до цінової політики, не до якості харчування в ресторані, і не в тому, що магазин почав перетворюватись на місце в якому можна випити. Як би там не було, а про покійника або добре, або нічого…
Більшість нормальних людей навряд чи хочуть війни. Проте, ті хто підтримував ЄвроМайдан, свідомо чи несвідомо, але обирав саме війну. Хоча більшість надіялася, що система, проти якої ми мирно виступили, зламається тільки тому, що її верхівка панічно залишила країну. Проте, більшість її представників залишилась, і різними способами гальмує процеси реформ по зміні цих пережитків олігархічно-кланового правління.
І знову країна опинилась у вирі виборів, що показово - знову дострокових. Правда, тепер технології дещо інші, та й контингент бажаючих опинитись в парламенті зазнав суттєвих змін.
На жаль, знову запускається в дію технологія поляризації суспільства. Тепер, з допомогою маніпуляцій, суспільство розділяють на “яструбів” і “голубів”. Перші закликають вести війну до переможного кінця, інші – мирного врегулювання конфлікту на сході України.
На жаль, в Бережанах досі немає каналізації та очисних споруд. Може саме тому, ніяк не можемо навести лад в нашому місті. Лайно яке залишилось - не тоне, а деяке навпаки - спливає. Верхівка влади періодично змінююється, та виходити за межі старих правил гри, явно ніхто не поспішає.
В розпал президентської передвиборчої компанії, не оминув Бережани лідер “Свободи” О.Тягнибок. Варто відзначити, що він напевно єдиний з топ – політиків, який постійно відвідує наше місто. Незалежно від того, є в той момент виборча компанія чи ні. Тому, на зустріч з ним часто ходять не тільки прихильники, а й просто послухати його оцінки тих чи інших подій в Україні. Зараз він став дещо обережнішим в висловлюваннях про своїх опонентів(чим раніше приваблював), однак часто говорить те, що решта політиків старанно оминає увагою...
Візит П.Порошенка в Бережани в рамках передвиборчого туру, викликав деяке пожвавлення в політичному житті міста. Після того як майданівці розбіглися по передвиборчих штабах, центр міста перестав бути ареною політичного життя. З’явились агітаційні палатки і акцент політичних дискусій почав набирати “партійних” барв, тепер кожен підтримує “свого” кандидата в президенти. А ще недавно ми вимагали єдиного…
Вона - це Україна, від Сяну до Дону, пам’ятаєте… Про ту, яка ототожнювала себе себе як Україна, то її патріотична імітація була гідно “винагороджена“, багато хто вважає закономірно… Правда тепер вона мучениця і кандидат в президенти, але знову ж таки побутує думка, що краще б вона сиділа…
Як би там не було, але сталося те, чого багато хто чекав, хтось боявся, деякі боролись, а комусь довелось покласти за це життя… Україна нарешті без того, хто був на вершині піраміди цієї системи координат. Настав очікуваний хаос, чиновникопад, невизначеність і тривожна очікуваність. Народ вимагає “крові” тих, кого вважає винним у тому що сталось. Думаю, що він має на це право, бо досі, ніхто так цинічно, не наважувався нашою кров’ю помити вулиці. Проте, оголошено всього кілька підозр, а всі решта - раптово стали ні в чому не винними ягнятами. Все як завжди…
Так вже історично склалося, що нам завжди хтось чи щось заважає. І без того когось чи чогось, все було б просто ідеально. Правда час, завжди спростовував цю очевидну для українців істину. Коли нібито очевидні перешкоди зникали, проблеми однак залишались, а в деяких випадках тільки ускладнювались...
Людина апріорі народжується з потребами і бажаннями. Відповідно вона постійно прагне їх задовільнити. Більшість з них існують для підримання її виживання як виду. З дорослішанням, ці потреби тільки збільшуються, а задовольнити їх стає все важче...
Зараз навколо нас гуляє “чума”, правда дещо в іншій модифікації. Ця “чума” нашої країни - банда, яка живе по своїх законах і цинічно нав’язує їх нам. В цей же час, нам пропонують абсолютно абстрагуватись від наболілого, у вигляді проведення різноманітних заходів - виставок, концертів і т.д. Може й жертви на майдані з’явились саме тому, що надто довго “бенкетували”, а не діяли…
Причин рабської поведінки багато, хоч офіційно рабства вже давно не існує. Проте рабів менше чомусь не стає.
Події, якщо це взагалі можна назвати подіями на Бережанському Майдані, говорять самі за себе. Найбільш масовими народними вічами, були 1-го грудня і 22-го січня. Спочатку побили студентів, потім з’явилися перші жертви. В проміжку між цими подіями, відбувались стандартні молебні, які в основному нікому вже нікому не були цікаві. Навіть політики з часом вичерпали свій ораторський потенціал, а священники почали виясняти, хто більше молиться за Україну – православні чи греко-католики. З плином часу, це вже стало нагадувати важку ношу, яку важко нести, але й залишити не можна...
ДІАЗ у м.Бережани, маючи в своєму штаті доволі немаленький за сучасними мірками науковий відділ, чомусь нечасто ділиться з громадськістю своїми науковими досягненнями. Конференції, які проводяться раз в два роки і присвячені виключно їхньому “бренду” Опілля, до уваги брати не варто. Тому, звістку про знайдений в архіві невідомий досі документ, викликав неабиякий інтерес. Проте, дізнавшись зміст цього напевно “таємного” документа, ентузіазм дещо спав...
Два місяці це вже час, коли можна починати “збирати каміння”, а саме стільки триває протистояння народу з владою. За цей час, майдан з посередника між народом та владою перетворився на осередок споживання. Попри все, він споживає не тільки матеріальні ресурси, як от гроші, харчі, дрова і все що потрібно для життєдіяльності такої кількості людей. Але й наші емоції, надії, сподівання, розчарування, ненависть, ідеї, нерозуміння, шок і т.д. Це все майдан справно пережовував і пропускав через себе. Логічне питання – що він зможе, чи вже зміг породити в результаті своєї життєдіяльності? Кажуть, що це все на далеку перспективу, народ став іншим, встав з колін, тепер народ будуть боятись і т.д...
В часи соціальних потрясінь, часом цікавіше спостерігати не за політичними перипетіями, а за реакцією людей на ці події. Люди завжди залишаються такими як є, але в період невизначеності, назовні випливають їхні приховані риси особистості...
За складними політичними перипетіями в країні, якось непомітно ми підійшли до закінчення 2013року. Планувались деякі креативні новорічні ідеї, щоб хоч якось урізноманітнити побут жителів Майдану, а країні забезпечити альтернативну телевізійну картинку з Києва. Дало це якийсь позитивний ефект, чи ні, але оптимізму особисто мені не додало...
Коли в людини є принципи чи переконання, ця людина як мінімум заслуговує на повагу. Правда є категорія людей, яка принципово не змінює своїх принципів. Навіть незважаючи на їхню очевидну абсурдність чи маргінальність, вони “принципово” чи в зв’язку з ментальною аномалією не бажають визнавати очевидного і принципово залишаються на своїх позиціях. Коли ця людина займається наукою чи є основоположником якоїсь теорії, до якої загал ще просто не доріс, це може тільки вітатись. Проте, коли це усвідомлений політичний вибір, це може тільки дивувати. Щось на кшталт комуністів, які вперто вірять в свою утопію. Правда деякі в ній живуть, але однак це стосується тільки номенклатури, з часів союзу в них нічого не змінилось. Зараз цю нішу зайняли ті, “хто покращив наше життя вже сьогодні “...
Show must go on ?
Багато телеканалів дорого би заплатили за ідею он-лайн шоу під назвою “Майдан”. Там все відбувалось за законами жанру, правда з часом фантазія схоже вичерпалась і це вже почало нагадувати
