Зараз навколо нас гуляє “чума”, правда дещо в іншій модифікації. Ця “чума” нашої країни - банда, яка живе по своїх законах і цинічно нав’язує їх нам. В цей же час, нам пропонують абсолютно абстрагуватись від наболілого, у вигляді проведення різноманітних заходів - виставок, концертів і т.д. Може й жертви на майдані з’явились саме тому, що надто довго “бенкетували”, а не діяли…
Побувавши на вернісажі картин в одному з музеїв міста, дещо по іншому побачив роль працівників бюджетної сфери в системі влади. Складається враження, що це найбільш покірна частина населення в країні. Авжеж, влада щедро і щомісяця оплачує їм прожитковий мінімум… Прикро, але ще два місяці тому, вірилось, що ми зможемо провести в країні загальнонаціональний страйк. Тепер зрозуміло, чому ці недолугі спроби заздалегідь були приречені на невдачу. Страх втратити цю примарну можливість працювати, робить людей покірними.
На відкритті цієї виставки, на фоні загалом нудних і стандартних промов, цікавим був виступ нашого відомого художника. Відійшовши від загальноприйнятої процедури, коли треба захоплюватись і возвеличувати митців і організаторів, він категорично відмовився від коментарів. Його “спіч” був лаконічним і колоритним. “В цей переломний для країни час, я не можу навіть працювати і спати, всі мої думки і дії зосереджені тільки на цих подіях. Справжнє мистецтво, сьогодні знаходиться на барикадах, а не тут”… Репліки, що життя продовжується і на одній з картин проростає паросток надії, він прокоментував в цьому ж стилі – зараз мені подобається інша картина, а саме воїн з автоматом…
Будь-яка влада, завжди “годує” свою країну надіями на краще майбутнє. Найбільше в них вірять саме бюджетники, при цьому, завжди самовіддано відпрацьовують “покладені” на них надії... Те, що при цьому на їхні надії “ложили”, вони схоже й не здогадуються…