Є у нас дідок Микита, ще дідок нівроку.
Йому, правда, сто минуло - з дев’ятого року,
Але буде й двісті жити, бо не курив зроду
І горілки не вживає, п’є джерельну воду.
Знає мови іноземні ще бог-зна відколи,
За цісаря австрійського, як ходив до школи,
По-німецьки, по-російськи, а як розізлиться,
То по-польськи й по-турецьки дід наш материться.
Такий чесний - власній жінці не зрадив ні разу,
А корупцію здолав би, як яку заразу.
То ми селом вирішили діда висувати
На вибори президента, тобто в кандидати.
Не думайте, наш Микита тої честі гідний,
Бо він наш, саранчуківський, не Хома безрідний,
І дарма, що мало вчений, - нині без освіти
Можна бути депутатом, в уряді сидіти.
Ще за перших за совєтів відслужив при війську,
Працював п’ять літ на шахті, в Червоноармійську,
Має пасіку велику і сам доглядає,
Навіть зять є в Ліверпулі (правда, не співає).
Оцініть, хто у гаранти хотів би пролізти:
Ліві, праві, ліберали і соціалісти,
Олігархи без диплома, всілякі гандзульки,
(Наче нам не вистачає при уряді Юльки).
То ж Микита, хоч старенький, ні на що не годний,
Як зберем мільйон застави, буде наш, народний!
Світлана ДАНЬКІВ
