Якщо є на світі Шевченкові стовпи, то вони тримають небо на Бережанщині

   Такого чудового краю, таких краєвидів не бачив зроду. Мав чотири дні мандрівок Бережанами, на північ від Бережан і в Рогатинський район. Пізнавав я край Опілля.


   Вийшов на гору, звідки видно долини Золотої Липи, видно села, видно хати під старою австрійською черепицею. Тут дух захоплює, дихаєш озоном. Об'єктив фотоапарата не в силі охопити бачене.

   А мова яка українська!

- Я вам зроблю філіжанку кави, - пригощали мене в Бережанському Музеї Богдана Лепкого.

- Славку, ти не видів? Маршрутка поїхала в Бирижини? - питав для мене чоловік в свого сусіда в селі Біще.

   Бирижини звучало настільки природно, аж подумалось мені: «Напевне всі так говорять».

- Ой, синочку, як тут колись було файно! А пануньці які колись були, мали таке файне вбрання. Льоня включив великий грамафон, то робили такі вже файні фестини. Музика грала на всьо село. Такі пани і пані тут ходили. Ой, синочку, то всьо була інтиліґенція. Всі вбрані з вишивками. Мені було шість рочків, як відкривали он тут недалечко капличку. Дуже багато священиків приїхало. Один підійшов до мене, питає, як звуся.

- Вольга, - кажу, бо так тоді балакали, а я ж маленькою була.
- А як пишешся?
- Лібер.
- О, то ти німкеня?
- Ні, я україночка! – йому кажу.

   То він, як таке вчув, погладив, поцілував мене і подарував образочок. Ой, синочку, як-то колись було файно. Я то всьо-всьо пам'ятаю...

   Так мені про себе зі щирістю на устах розповідала 88-річна пані Ольга в селі Черче Рогатинського району. Її донька, пані Галина, береже, як святиню, дитячий вишиваний одяг, в якому мама маленькою ходила на фестини. Фестивалі в селі організовувала українська спілка "Мінеральний живець "Черче". Директором спілки був наймолодший з братів Лепких Лев Сільвестрович.

   Він народився в селі Поручин. У "Казках мойого дитинства" Богдан Лепкий писав про Поручин, як про найгарніше, найпатріотичніше глухе село Поділля, де закінчується дорога. Про це буде окрема історія.

   Над Поручином здіймається Лиса гора. Я так собі думаю, що тут стояв шевченковий стовп. Хто його розібрав, не знаю. Але в одному місці на вершині гори є розкидане велике каміння. Звідти, дивлячись на захід, милувався селом Біще і його костелом.

   Собі на диво, костел Внебовзяття Діви Марії був відчинений. 8 вересня за римо-католицьким календарем – Різдво Пресвятої Діви Марії. Саме в той день я приїхав в село і потрапив на святкове богослужіння. Зійшлось багато біщан, приїхали репортери з Польщі, звучала органна музика. Співали церковних пісень українською і польською мовами.

   З костелом пов’язано дуже багато подій, усіх годі перелічити. На кількох зупинюся.

   Вівтар костелу містив образ Матері Божої з дитям на руках. Привіз образ сюди з Риму власник Бережан Олександр Синявський. Образ мироточив і зазнав слави чудотворного. Почалося паломництво не менше, ніж у Зарваницю. Відпусти робили спільно римо-католики, греко-католики і православні. Ніяких конфліктів між віруючими не було.

   У Другу світову храм горів. Чудотворну ікону врятував німецький солдат при відході від нападів червоноармійців і вивіз її до Польщі. Мені назвали в селі прізвище німця і польське місто, де тепер образ біщанської Матері Божої. На звукозаписах є. Звукозаписів розмов дуже багато, прослуховуватиму їх пізніше.

   Як переказують, під час пожежі в костелі згоріли люди. Багато людей спочивають вічним сном в підземеллі храму.

   За легендою, з-під костелу тягнуться три ходи: один до Бережан, другий до Тернополя, третій до Львова. У тому ході, що на Бережани, десь посередині є легендарна бібліотека з тисячами книг в золотих і срібних оправах. Облаштували приміщення так, що в бібліотеці немає кисню, аби книги зберігалися вічно.

   У Бережанах щодо скарбів біщанського костелу мені теж розповіли один не так давній переказ. Крім чудотворного образу, в храмі була золота чаша інкрустована коштовним камінням. У перші повоєнні роки туди приїхали науковці. Вирішили для більш кращого вивчення предметів костелу взяти їх на дослідження в лабораторії. Приїхала машина. Навіть дехто з селян допомагав вантажити. Та ніхто не знав, що то зовсім не автомобіль науковців. Насправді приїхали «кагебісти», які по суті викрали безцінну золоту чашу, притворившись науковими співробітниками. Коли наступними днями приїхали дослідники, то лиш розвели руками перед спорожнілим храмом. Скільки скарбів вивезено з Біще і де вони тепер, ніхто того не знає.

   В радянський час храм перетворили на склад міндобрив. Хімію зносили в підвали. Кілька років тому костел відремонтували, а підвали розчистили, хоча ледь відчутний запах міндобрив в стінах ще зберігся. Правда, у підвалах не виявлено таємних ходів ні до Бережан, ні до Тернополя, ні до Львова. Втім, вони можуть бути глибше підлоги підземелля, бо біщани не посміли при ремонті тривожити кістки своїх предків, які там спочивають.

   Костел Внебовзяття Діви Марії знаходиться на горі Велика Говда. Не знаю… Може і тут на святім місці стояв ще один шевченковий стовп. Зрештою, навколо храму виявлені залишки великих земляних укріплень-валів. Тут в давнину боронились від нападів ворогів.

   Жуків. Село на південний схід від Біще кілометрів з 7, і десь 7 кілометрів прямо на північ від Бережан. Не раз чув про старі дерев’яні церкви, та ніколи ще там не був. А тут потрапив, зайшов навіть у захристіє церкви Івана Богослова. Тут колись правив Службу Божу Марко Мурава. Більше століття пройшло, а намоленість відчувається навіть у павутинні. Іконостас, якому дві сотні років, такий ж яскравий, мов новий, хоч тут уже не правлять багато років. Поруч дерев’яної церкви жуківчани збудували нову – велику і гарну на вершині гори, мов третій шевченковий стовп…

   Досі не виходять з голови слова старенької бабусі з Черче: «Ой, синочку, як-то колись було файно! Я то всьо-всьо пам’ятаю» Там і зараз всьо файно. Мабуть, файно усюди, коли ти в молодих літах. Мова, люди, краєвиди, ансамбль архітектури Бирижин – хтозна, чи бува місто не четвертий стовп малого Шевченка.

   Я там мандрував. Мандрував у казках братів Лепких. Про одного з братів згодом буде більше історій...

   Висловлюю щиру подяку від всієї душі Ірині Ухман та всьому колективу Музею Богдана Лепкого (м. Бережани) за допомогу в мандрах Золотим Поділлям. Без вас я би сам один стільки не зумів!

Фото 1. Панорама центральної частини Бережан від Бернандинського монастиря, що під горою Сторожисько.

Фото 2. Гора Сторожисько в Бережанах по інший бік, вид з озера.

Фото 3. Вечірній погляд на Свято-Троїцький собор в Бережанах. Зведений в 1768 році. Тут зберігається кисть руки Івана Хрестителя.

Фото 4. Пані Ольга з села Черче Рогатинського району. Їй 88 років.

Фото 5, 6. Святкова дитяча одежа, в якій малою ходила пані Оля. Безрукавка і сорочка. (В наявності є фотографії всього дитячого одягу бабусі Олі, дівоче прізвище якої Лібер)

Фото 7. Вид на село Поручин з Лисої гори.

Фото 8, 9. Костел Пресвятої Діви Марії в селі Біще та римо-католицькі священики у храмі під час Богослужіння. Наступного року буде рівно 400 років від дня посвячення наріжного каменя костелу.

Фото 10, 11. Церква Івана Богослова в селі Жуків.

Автор тексту і світлин - Назарій Наджога