Життєва стежина довжиною майже століття

   Виповнилося 9 днів з часу відходу до вічності Петра Йосиповича Білика, видатного лісівника Прикарпаття, який народився 1 січня 1924 року в селі Рай на Бережанщині. Так записано в його паспорті, який видавався при досягненні повноліття, однак, згідно спогадів батьків, він народився раніше, а саме 16 червня 1923 р., але через різні складні обставини в розпалі літа його записали в церковній книзі тільки 1 січня 1924 р.


   Закінчивши з відзнакою Бережанську гімназію (одну з найстаріших в Галичині), він поступив до Львівського лісотехнічного інституту, після закінчення якого в 1951 р. отримав направлення до Делятинського лісгоспу (1944-1959), згодом перейменованого в лісокомбінат (1960-1990), де успішно працював до 1992 р. Активно включившись в післявоєнний процес відновлення місцевого лісового господарства , одного з найбільших в Карпатському регіоні (60910 га), Петро Білик постійно знаходився в епіцентрі всіх подій, зв’язаних з діяльністю цієї організації. Володіючи неймовірною пам’яттю, а також широкою ерудицією, він, наче преподобний Нестор, став воістину справжнім літописцем різносторонньої діяльності Делятинського лісгоспу (лісокомбінату). Всі свої знання в поєднанні з «сізіфовою» дослідницькою роботою Петро Білик акумулював у видатну наукову працю під назвою «Нарис історії лісів Делятинщини», яка вийшла друком в 2008 році. Цей компендіум з лісівництва на 476 друкарських сторінках став локальною енциклопедією не тільки в аспекті історії господарювання в лісах Прикарпаття на прикладі Делятинщини, але і як краєзнавчий нарис про сам Делятин (містечко, що є своєрідними «воротами» Карпат), а також і про навколишні місцевості, які входили в ареал і називаються Делятинщина. Подібної публікації не знає вітчизняна лісівнича наука, і її автор заслуговував на присвоєння щонайменше вченого ступеня кандидата сільськогосподарських наук. Однак Петро Білик був вельми шляхетною і водночас скромною людиною і не гнався за науковими титулами, званнями і посадами, а немов та трудівниця-бджола працював, не покладаючи рук, щоб втілити набуті знання і сорокалітній досвід у згадану наукову працю, яка ще довго служитиме наступним поколінням.

   Слід зауважити, що надзвичайно цінну інформацію автор черпав у відомчому архіві Делятинського лісокомбінату, яким завідувала в 1963-1985 рр. його дружина Білик Ольга Василівна. Петро Йосипович ще десять років дбайливо збирав все, що стосувалося історії діяльності рідного підприємства, і, згідно акту від 9.06.1994 р., передав це надбання відповідальній особі, як зазначено в документі «для прийдешніх поколінь». В цьому дійстві відображена головна риса характеру Петра Білика – порядок і особиста порядність у всьому. Таким і залишиться він в пам’яті всіх тих, хто його знав, передовсім працівників, хто поруч з ним трудився в лісовій галузі.

   Мені доводилося не часто зустрічатися з моїм недалеким сусідом, хоч наші доми розділяли тільки якихось сто метрів. Справа в тому, що я вже понад 55 років живу у Львові, а до Делятина приїжджаю вряди-годи. Однак, на саме свято Вознесення Господнього нас троє друзів-делятинців вирішили провідати Петра Білика і побажати йому здоров’я, щоб він зміг відсвяткувати разом з нами своє 95-ліття, яке мало виповнитися 1 січня 2019 р. На жаль, наш славний краянин вже майже нічого не чув і ситуацію не рятував навіть його слуховий апарат. Тож доводилося писати йому свої думки і запитання на папері, на що господар дому жваво відповідав сам. Нас всіх вражала його феноменальна пам'ять, він з особливою легкістю і навіть дотепністю розповідав про давно минулі часи. Однак, перед самим нашим прощанням Петро Йосипович якось несподівано сказав, що його життєва стежка закінчується. Ми не придали тому особливого значення, були впевненими, що за півроку разом зі всією громадськістю Делятина відзначимо без п’яти років сторічний ювілей нашого славного краянина. Але, на жаль, невблаганна смерть таки обірвала його житейську стежину за тиждень до його 95-ліття, і він спочив вічним сном поруч своєї коханої дружини.

   Прийшовши на світ в селі Рай, Петро Білик, напевно, перенісся в рай Господній, де в чертогах Всевишнього доглядає неземні гаї, бо на це він заслужив всім своїм трудолюбивим і праведним життям.

   Ось як говорив в свій час про Петра Білика його молодший колега Михайло Михальчук, який, на жаль, в значно молодшому віці відійшов за світи: «Наділений винятковим розумом, феноменальною пам’яттю, він пройшов життєвий шлях правофланговим борцем за перемогу добра над злом, за збереження та примноження краси мальовничих Карпат і, зокрема нашого зеленого друга – лісу»

Олександр Жарівський

(Делятин-Львів)