Із фондів Краєзнавчого музею

Бандуру, виготовлену українцями у таборі для військовополонених в Італії майже 70 років тому, було передано до Бережанського краєзнавчого музею.

Про музичний експонат, який поповнив музейні фонди, розповів старший науковий співробітник Бережанського краєзнавчого музею Микола Проців.
– Цей інструмент нам передав житель району Мирон Постолан, який свого часу прибув сюди із Великобританії і нині живе в селі, у садибі своєї матері. Пан Мирон – бандурист, створив у себе вдома самобутній Музей кобзарського мистецтва. Він має унікальну колекцію автентичних музичних інструментів – кобз, лір, бандур.
У своїй садибі він має також прекрасну галерею малярства на тему козацтва. Так ось, він зробив для нас три, просто «царські» дарунки. Пан Мирон подарував копію французької ліри кінця дев’ятнадцятого століття роботи майстра з Лондона, класичну українську ліру, яку виготовив майстер з Луцька. Але найцінніша оця річ – бандура. Вона – одна із чотирьох, які були виготовлені в таборі для військовополонених в роки Другої світової війни в італійському місті Ріміні. Тоді там нараховувалось понад 10 тисяч в’язнів, в тому числі й вояки з Української дивізії «Галичина», які потрапили у травні 1945 року в британський полон. Та навіть у табірних умовах там тривала різнобічна культурно-освітня та спортивна діяльність полонених вояків. Активно працювали за колючим дротом два хори, два оркестри, танцювальні колективи. Серед полонених проводились спортивні змагання, культурно-просвітницькі вечори. Як свідчать архівні матеріали, на той час у таборі не було жодної бандури. Проблему браку інструментів розв’язали таборові майстри, які зробили, здавалося б, неможливе. Відомі прізвища цих людей – Микола Авраменко, Дарміць та Василь Шкамбара. Вони створили інструменти з дощок, в яких привозили до табору спорошковане молоко та з кусків знайденого дерева, яке у тих умовах було на вагу золота. Інші частини бандури були зроблені із частин гільз майстром Михайлом Ціховласовм, струни зробили з телефонного дроту. Бандуристами були Ярослав Бабуняк, Володимир Войнович, Петро Гулага, Володимир Домашівець, Володимир Мота та Петро Семенюк. Перший концерт відбувся у різдвяний час взимку 1945-1946 років.

Як пише кандидат мистецтвознавства із Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Віолетта Дутчак, одним з перших серед табірних співаків-бандуристів, який згодом осів у Великобританії, був маестро Ярослав Бабуняк, уродженець села Вербів на Тернопільщині. На його мистецьке виховання суттєво вплинуло родинне оточення. Гру на бандурі Ярослав Бабуняк вивчав у Бережанській гімназії, а пізніше у Львові у А. Білоблоцького (1941-1942 роки). Після закінчення гімназії, Ярослав разом із бандуристом Володимиром Юркевичем створили дует бандуристів, концертували по Галичині. Під час німецької окупації грав в ансамблі разом з С. Ганушевським, С. Малюцою, Ю. Сінгале-вичем, Г. Бажулом, 3. Штокалком та Г. Смирним, співав у Львові у професійних хорах, виступав і як соліст колективів. У воєнні роки доля закинула Бабуняка у табір військовополонених в Італії. Саме Ярослав Бабуняк став одним з організаторів відомого хору “Бурлака”. Репертуар хору був різноманітний – авторські твори ( “Огні горять” С. Воробкевича, “Прометей” К. Стеценка, “Під шум лісів” Є. Пасіки і т.ін); народні пісні (історичні “Руйнування Січі” аранж. О. Кошиця, козацькі “Козака несуть” М. Леонтовича, стрілецькі “Гей у лузі” М. Гайворонського, жартівливі “Била жінка мужика” Д. Котка і багато інших); колядки та щедрівки, іншомовні твори (“Domine, non sum dignus?”). У таборі Ярослав Бабуняк заслужив особливе визнання -і як “батько бандуристів”. На власноруч виготовлених бандурах грав перший квартет табірних бандуристів з Ріміні. Їхні виступи стали складовою концертної програми ансамблю “Бурлака”. Більшість творів репертуару виконувалися в аранжуванні Ярослава . Бабуняка, серед яких – “Горобчики”, “Горличка”, “Ченчик”, “Запорозький марш”, “Човен хитається”, “Бондарівна”, “Приймак”, “Ой у полі нивка”, “Дума про татарський напад”, “Ой у полі вітер віє”, “За твої, дівчино”, “Зажурилась Україна”, “Повій вітре”, “Кармелюк”, “Сидить дід на печі”, “Бабусю голубко”.

– До нашого часу збереглося чотири бандури, виготовлених у таборі військовополонених у Ріміні. Три з них, як музичні раритети зберігаються у різних приватних музеях США. А четверта – у нашому музеї, – розповів старший науковий співробітник Бережанського краєзнавчого музею Микола Проців.

«ТЕРЕН»