Пам’ятаємо визначних бережанців

(до 95-ї річниці від дня смерті Тимотея Старуха)

З плином часу, який нас віддаляє від певних історичних подій, маліють деталі, але росте значення конкретних постатей, які творили історію. А якщо вони ходили тими ж вулицями, милувалися тими ж краєвидами, що й ми, то це підсвідомо робить нас сучасниками і однодумцями цих людей.

Сьогодні - Почесний громадянин міста Бережани Тимотей Старух, тоді - рідний для простих селян, у середовищі яких виріс, близький по духу до передової інтелігенції і чужий для ворогів української нації, чи то із Заходу, чи Сходу, - таким був цей воістину народний парламентар. Його промовисте слово звучало в Києві та Відні, у Львові і Бережанах. Мабуть, як ніхто інший, Тимотей Старух умів поєднати економічні та політичні аспекти у захисті української справи.

Тимотей Старух народився 27 лютого1860 року в селі Бережниця Вижна в родині заможного селянина. Біографічні дані про нього та родину Старухів ми сьогодні можем дізнатися з багатьох джерел, та чи не перші дописи бережанці читали у збірці Василя Савчука «Віночок тернових доль» 1993 року видання.

Читаючи промови Старуха, переконуєшся, наскільки вони актуальні і для сьогодення. Він нас навчає, попереджає і закликає: «Українці! Будьте гідними свободи, живіть вільними!». Оприлюднення і ґрунтовного коментаря істориків-науковців чекає (як і виявлення в архівах) “Опис мого життя, Тимотея Старуха”. Цікаві матеріали містяться у Львівському історичному архіві. Там знаходиться рукопис Тимотея Старуха «Автобіографічна повість депутата Сейму Старуха Тимотея»

 

Якщо акцентувати на національно-державницьких позиціях глави сімейства, то найяскравіше вони проявилися в роки його парламентської діяльності. Про те, що Т. Старух був просто таки блискучим промовцем, засвідчує його виступ у Віденському парламенті 26 березня 1912 року. За цим виступом можна би писати наукові статті чи й дослідження історичної ваги про суспільно-політичні обставини у тодішній Автор-Угорській імперії. Посол Старух на конкретних, хоч і буденних, прикладах подав вражаючу картину фактичного безправ`я українців у тій державі, яка начебто толерувала українців, навіть дбала про їх освіту (щоправда, початкову), надавала їм певні права, чим стояла на голову вище від царської Росії.

Проте кількаразове вживання Т. Старухом слова “корупція” говорить про гірку дійсність, яка через століття перегукується з нашою. І тоді, як і сьогодні, українці мусіли боротися за свої національні права, свою самобутність

Вершиною ораторського мистецтва Т. Старуха, вираженої чіткої політичної думки, відважної державницької постави стала його промова на І Всеукраїнському з`їзді військовиків у Києві 17 травня 1917 р. Жоден з промовців соціалістів (В. Винниченко, М. Грушевський) не зміг так “запалити” солдатів і жоден оратор не почув у відповідь на свої слова такого одностайного пориву і схвалення: “Самостійна Україна! Самостійна Україна!” Таке свідчення подав д-р Франц Коковський, сучасник Т. Старуха.

Найбільш частково деталізовані свідчення про батька, братів і сестер дала у 1992 році Ольга Старух. На основі її розповіді був написаний ширший нарис про родину, що був поміщений у вже мною згадуваний “Віночок тернових доль”. На сьогоднішній день наш музей багатий матеріалами про славних героїв України. Посильну допомогу у поповненні фондів надав нам краєзнавець Василь Штокало. Запрошуємо всіх зацікавлених попрацювати у нашому фондосховищі.

Всім нам відомо, що Тимотей Старух брав активну участь у формуванні Акту Злуки. Після обнародування актів Соборності конгрес приступив до заслуховування з цього приводу привітальних промов. З натхненною промовою виступив член президії Трудового конгресу, делегат від галицьких селян Т. Старух. «У Ваших оплесках,– зазначив, зокрема, він, – ми бачимо, що у нас одна думка – спілку треба здійснити, що всі ми одної гадки, що Україна об’єднана Соборна повинна жити і розвиватись, що вона буде одним тілом, якого ніхто не зможе розірвати. Але ми бажаємо волі і свободи не тільки собі, але й другим народам. І коли це так, то нам, Великому Українському Народові, чи не належить тепер бути в першій лінії вільних народів! А коли це так, то де є та сила, котра спинила би цей рух, що здобуває волю і скидає ланцюги неволі всього українського народу? Хто може бути цією силою?...»

Отже, ми бачимо у цих словах людину-патріота, людину, яка поважає свій народ, традиції, своїх воїнів, які борються за вільну Україну, і полягли у боротьбі за неї.


 

21 квітня 1923 року на 63-му році життя помер Тимотей Старух, похований на бережанському цвинтарі.

Тимотей Старух любив казати: «Я вам говорю про те, щоб ви пам’ятали і другим переказали, бо ж ви мусите вчитись, а хто ж вас навчить, як не ми, старі.»

Надія Голод

Пам’ятаємо визначних бережанців

(до 95-ї річниці від дня смерті Тимотея Старуха)

З плином часу, який нас віддаляє від певних історичних подій, маліють деталі, але росте значення конкретних постатей, які творили історію. А якщо вони ходили тими ж вулицями, милувалися тими ж краєвидами, що й ми, то це підсвідомо робить нас сучасниками і однодумцями цих людей.

Сьогодні - Почесний громадянин міста Бережани Тимотей Старух, тоді - рідний для простих селян, у середовищі яких виріс, близький по духу до передової інтелігенції і чужий для ворогів української нації, чи то із Заходу, чи Сходу, - таким був цей воістину народний парламентар. Його промовисте слово звучало в Києві та Відні, у Львові і Бережанах. Мабуть, як ніхто інший, Тимотей Старух умів поєднати економічні та політичні аспекти у захисті української справи.

Тимотей Старух народився 27 лютого1860 року в селі Бережниця Вижна в родині заможного селянина. Біографічні дані про нього та родину Старухів ми сьогодні можем дізнатися з багатьох джерел, та чи не перші дописи бережанці читали у збірці Василя Савчука «Віночок тернових доль» 1993 року видання.

Читаючи промови Старуха, переконуєшся, наскільки вони актуальні і для сьогодення. Він нас навчає, попереджає і закликає: «Українці! Будьте гідними свободи, живіть вільними!». Оприлюднення і ґрунтовного коментаря істориків-науковців чекає (як і виявлення в архівах) “Опис мого життя, Тимотея Старуха”. Цікаві матеріали містяться у Львівському історичному архіві. Там знаходиться рукопис Тимотея Старуха «Автобіографічна повість депутата Сейму Старуха Тимотея»

Якщо акцентувати на національно-державницьких позиціях глави сімейства, то найяскравіше вони проявилися в роки його парламентської діяльності. Про те, що Т. Старух був просто таки блискучим промовцем, засвідчує його виступ у Віденському парламенті 26 березня 1912 року. За цим виступом можна би писати наукові статті чи й дослідження історичної ваги про суспільно-політичні обставини у тодішній Автор-Угорській імперії. Посол Старух на конкретних, хоч і буденних, прикладах подав вражаючу картину фактичного безправ`я українців у тій державі, яка начебто толерувала українців, навіть дбала про їх освіту (щоправда, початкову), надавала їм певні права, чим стояла на голову вище від царської Росії.

Проте кількаразове вживання Т. Старухом слова “корупція” говорить про гірку дійсність, яка через століття перегукується з нашою. І тоді, як і сьогодні, українці мусіли боротися за свої національні права, свою самобутність

Вершиною ораторського мистецтва Т. Старуха, вираженої чіткої політичної думки, відважної державницької постави стала його промова на І Всеукраїнському з`їзді військовиків у Києві 17 травня 1917 р. Жоден з промовців соціалістів (В. Винниченко, М. Грушевський) не зміг так “запалити” солдатів і жоден оратор не почув у відповідь на свої слова такого одностайного пориву і схвалення: “Самостійна Україна! Самостійна Україна!” Таке свідчення подав д-р Франц Коковський, сучасник Т. Старуха.

Найбільш частково деталізовані свідчення про батька, братів і сестер дала у 1992 році Ольга Старух. На основі її розповіді був написаний ширший нарис про родину, що був поміщений у вже мною згадуваний “Віночок тернових доль”. На сьогоднішній день наш музей багатий матеріалами про славних героїв України. Посильну допомогу у поповненні фондів надав нам краєзнавець Василь Штокало. Запрошуємо всіх зацікавлених попрацювати у нашому фондосховищі.

Всім нам відомо, що Тимотей Старух брав активну участь у формуванні Акту Злуки. Після обнародування актів Соборності конгрес приступив до заслуховування з цього приводу привітальних промов. З натхненною промовою виступив член президії Трудового конгресу, делегат від галицьких селян Т. Старух. «У Ваших оплесках,– зазначив, зокрема, він, – ми бачимо, що у нас одна думка – спілку треба здійснити, що всі ми одної гадки, що Україна об’єднана Соборна повинна жити і розвиватись, що вона буде одним тілом, якого ніхто не зможе розірвати. Але ми бажаємо волі і свободи не тільки собі, але й другим народам. І коли це так, то нам, Великому Українському Народові, чи не належить тепер бути в першій лінії вільних народів! А коли це так, то де є та сила, котра спинила би цей рух, що здобуває волю і скидає ланцюги неволі всього українського народу? Хто може бути цією силою?...»

Отже, ми бачимо у цих словах людину-патріота, людину, яка поважає свій народ, традиції, своїх воїнів, які борються за вільну Україну, і полягли у боротьбі за неї.

21 квітня 1923 року на 63-му році життя помер Тимотей Старух, похований на бережанському цвинтарі.

Тимотей Старух любив казати: «Я вам говорю про те, щоб ви пам’ятали і другим переказали, бо ж ви мусите вчитись, а хто ж вас навчить, як не ми, старі.»

Надія Голод