Комплекс замку Синявських (охорон. № 641) або Бережанський замок – пам’ятка архітектури національного значення та унікальний приклад фортифікаційного мистецтва у низовинній, заболоченій місцевості. Першопочаткове спорудження його тривало із 1534 по 1554 рр., а наступних двісті років тривали постійні перебудовчі процеси з метою покращення зовнішньої обороноздатності та перетворення внутрішнього замкового простору на розкішний палац, який за словами польського поета Юліуша Словацького «лиш королівським рівня». Саме над формуванням мистецького наповнення замку Синявських у Бережанах працювала плеяда митців ХVІ–ХІХ ст.
Найдавнішим зразком мистецького оздоблення Бережанського замку є портал парадної брами, що облаштована у фасаді південного замкового палацу. Над нішею брами збереглася таблиця задекорована різьбленими розетами, гербами та орлом із розкритими крильми. Герб родини Синявських по центру, а по боках герби родин, з якими породичалися власники замку. По кутах таблиці – зображення херувимів, а на архітраві – дві риба та два раки. Архітрав опертий на дві різьблені колони, орнамент яких перегукується із обрамленням сусідніх вікон. У нижній частині таблиці містився напис на латинський мові, що перекладі означав: «Ясновельможний пан Миколай з Сеняви, воєвода земель руських, гетьман польний, староста галицький, коломийський…, збудував цей замок з тесаного каменю власним накладом і коштомна хвалу всевишнього Бога і для оборони вірних християн, р. Б 1554». Згідно титулів Миколи Синяського, що тут перераховані, таблицю встановлено до 1561 р. Автором мистецького обрамлення порталу, ймовірно, був італійський зодчий і різьбяр Франческо Квадро.
Мистецькою перлиною Комплексу замку Синявських є Троїцький замковий костел-усипальниця (охор.№ 641/2). Першочергово, у 1554 р., споруджено замковий костел, як однонавну споруду. Після смерті Адама Гієроніма Синявського у 1619 р. розпочинається другий етап розбудови костелу. Завершальний період із зведення храму розпочався після смерті Адама Миколая Синявського, останнього представника цієї родини, у 1726 р.
Найдавніші надгробки представників родини Синявських спершу встановлені у центральній наві Троїцького замкового костелу-усипальниці. У 1870-х рр. їх перенесено до східної каплиці. Найстаршим з них є алебастровий надгробок Анни Синявської, третьої дружини Гієроніма Синявського, що померла в 1574 р. під час пологів. Автором цієї скульптурної композиції був Герман ван Гутте, львівський скульптор XVI ст., один із перших представників північного ренесансу. Зодчий відобразив жіночу постать Анни Синявської надзвичайно майстерно, пластично виконавши лінії одягу з білого алебастру. Фігура мала природній вигляд: ніби Анна задрімала. Митець через деталі зовнішнього вигляду передав аристократичне походження покійної.Також над скульптурою Анни, по центру задньої стіни ніші, встановлено фігуру новонародженого сина Єжи Сенявського, яка ніби виокремлюється із загального контексту надгробка. Для більшої емоційності цієї скульптурної композиції Герман Гутте використав білий та чорний алебастр.
Генріх Горст Згідливий – скульптор голландського походження, що пропрацював у Львові понад п'ятнадцять років (з 1573 по 1588 р.) та працював над мистецьким наповненням замкового храму в Бережанах. Настінний двоярусний надгробок Миколи Синявського – будівничого Бережанського замку та його сина Гієроніма – єдина підписана робота скульптора виконана в Бережанах. По центру нижнього антаблементу надгробка міститься гмерк скульптора і монограму «HHZ» (Генріх Горст Згідливий).
Спорудження відбувалося після 1582 р. Цей надгробок Синявських містить дві важкі, заковані в кам'яні обладунки фігури воїнів з червоного мармуру. Скульптури уособлюють мужню та впевнену в собі силу та є ідеальним втіленням лицаря-воїна. Роботи Генріха Горста на відміну від скульптур Германа Гутте, характеризуються важкуватістю.
Праворуч від подвійного надгробку розміщувався надгробок Яна Синявського, який помер 1583 р. Ця скульптурна робота є непідписана. На думку польського дослідника Владислава Лозинського, авторство якого також належало Генріху Горсту. Надгробок Яна Синявського містив на архітраві напис «AnnoDomini 1584». Постать померлого вирізьблена з білого алебастру та розміщена в ніші чорного алебастрового надгробку. Пластичне відтворення постаті померлого демонструє майстерність скульптора. Надвершшя надгробку складалося із масивних волют з гербовим щитом по центру, що в певній мірі гармоніювало із надгробком Анни Синявської, що розміщувався навпроти. Архітектурні деталі надгробку Яна Синявського такі, як колірні контрасти, тосканські колони з білими капітелями й геометричним орнаментом, обрамлення архітраву, бічні волюти перегукуються із елементами оздоблення надгробка Миколи та Гієроніма Синявських.
Найвагоміший мистецький доробок із оздоблення Троїцького замкового костелу-усипальниці залишив Іоан (Йоганн, Ян, Гануш) Пфістер – львівський та бережанський скульптор, що проживав у місті над Золотою Липою у першій половині XVII ст. Його творчий спадок формувався в епоху пізнього ренесансу та раннього бароко.
Відомо, що в 1611–1615 рр. Іоан Пфістер перебуває та працює у Львові. Цей нетривалий період роботи у місті Лева знайшов відображення у таких роботах: надгробок архієпископа Яна Замойського в Латинському кафедральному соборі, надгробок Свошовського в Домініканському костелі і скульптурне розп’яття Ісуса Христа в Костелі єзуїтів, брав участь в оформленні інтер’єрів костелу Бернардинів та каплиці Боїмів, найкращі скульптури якої виконав Іоан Пфістер із чорного мармуру та світлого алебастру. У 1615 році, як стверджував львівський мистецтвознавець Володимир Любченко, Іоан Пфістер переїжджає до Бережан у маєтності Адама Героніма Синявського, де його основне завдання полягало в оздобленні залів Бережанського замку стюковою ліпниною. Однак, український історик-медієвіст, завідувач відділу історії середніх віків Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України Володимир Александрович вважає що, «Пфістер з’явився в Бережанах ще перед 1611 р., коли у львівських війтівських актах фігурує «Гануш, скульптор бережанський», хоча бережанським він уперше зафіксований 1617 р.».
У 1619 році помирає Адам Геронім Синявський, тодішній власник Бережанського замку. Ця сумна подія кардинально змінює життя у Бережанському замку – зменшуються масштаби оздоблювальних робіт. Іоан Пфістер тимчасово покидає Бережани. З 1627 р. розпочинається найвагоміший період мистецької діяльності Іоана Пфістера пов’язаний із Бережанами. Адже у 1627 р. скульптор знову оселяється у цьому місті. Але зберігає свою майстерню у Львові. У цей період на замовлення Катерини Синявської скульптор працював над оздобленням замкового костелу, який збудований до 1625 р. та освячений 3 лютого 1626 р. Львівським архієпископом Яном-Анджеєм Прохніцьким.
У цей період Іоан Пфістер створив із червоного угорського мармуру унікальний розбудований монументальний надгробок Адама Гієроніма Синявського, неперевершений потрійний надгробок його трьох синів – Миколи, Олександра та Прокопа у західній частині замкового костелу. Унікально задекоровано купольну частину каплиці. Під малим куполом розміщено шість гербових щитів родин, з якими породичалися Синявські. Це мистецьке оздоблення купола освітлювалося вікнами ліхтаря. На верхів’ї купола містився округлий щит із позолоченою Лелівою і монограмою «AHSPo» (Адам Геронім Синявський Посілатор).
Завдяки роботі Іоана Пфістера та його помічників Бережанський замковий костел сучасні польські дослідники визнають найвеличнішою родовою усипальницею на території колишньої Речі Посполитої. Стриманості та скромній серйозності тогочасного львівського мистецтва Іоан Пфістер зумів надати «справжній величний пафос».
Останні прижиттєві архівні відомості про Іоана Пфістера датуються 1633 р. У бережанській міській книзі він згадується як «сницар і слуга Пані Підчашної Коронної» (Катерини Синявської). До 1638 р. Іоан Пфістер брав участь у створенні вівтаря та зовнішньому оформлені оборонного костелу с. Біще, для якого виконав скульптури св. Гієроніма, Катерини, Єлизавети, Миколая, фігури архангелів Михаїла та Гавриїла.
Іоан Пфістер зайняв провідне місце у скульптурі першої половини XVII ст. не тільки на руських землях в складі Речі Посполитої, а й на землях всього Польського королівства. Сила його таланту була в невпинному пошуку форм виразу своїх ідей, збагачення їх кращими досягненнями мистецтва Заходу до останніх днів життя. Це й відрізняє його від інших львівських скульпторів, які часто по-ремісничому свято шанували традицію й здобуті навики. Скульптор успішно працював із каменем, мармуром, алебастром і навіть деревом. «Пфістер, по своїй природі і духу часу каменяр. Застосувавши дерево, він змусив традиційний матеріал виглядати іншим». Ще однією непересічною особистістю, що взяла участь у формуванні мистецького наповнення Комплексу замку Синявських, був Якуб де Логай – військовий інженер, комендант фортеці. Його праця у Бережанській твердині розпочалася із 1723 р. при Адамі Миколі Синявському та продовжилася при володінні замком його дочки Марії Софії. 18 лютого 1726 р. помер гетьман Адам-Миколай Синявський. Дружина покійного Ельжбета Синявська фундує будівництво східної частини костелу-усипальниці св. Трійці з метою увіковічення пам’яті покійного чоловіка. Будівництво провадилось під керівництвом Якуба де Логая. У жовтні 1729 р. було освячено наріжний камінь прибудованої частини, у березні 1730 р. завершено роботи із облаштування даху, а в червні цього ж року розпочались роботи із оздоблення фасадів. Якуб де Логай також керував роботами із добудови центральної частини костелу, зокрема входу та хорів, та мистецьким наповненням фасаду замкового храму.
Саме в цей час споруджено фасад костелу із тесаного каменю, трикутний фронтон із ліпним зображенням Всевидячого Ока, сонячного проміння та написом «Iehova». У нішах на фасаді розміщено скульптури Св. Миколая з дитиною та Св. Станіслава з дарами – покровителів родини Синявських. Також при Якубі де Логаї, як коменданту та архітектору Бережанського замку, здійснювалися реставраційні роботи в інтер’єрах північно-західного крила фортеці.
У ХІХ ст. Бережанський замок переживав період занепаду, оскільки його приміщення здавалися в оренду тогочасними власниками – родиною Потоцьких Однак, у 1876 р. граф Станіслав Потоцький розпочинає реставраційні роботи замкового костелу. Процес відновлення Троїцького замкового костелу-усипальниці здійснюється під керівництвом львівського скульптора, педагога, майстра архітектурної пластики Леонарда Марконі, який активно долучився до формування архітектурного обличчя м. Львова. Упродовж 1876–1878-х рр. здійснено осушення мурів храму, відновлено пошкоджену ліпнину, здійснено перепланування надгробків: найстарші надгробки Синявських з апсиди перенесено до східної каплиці, де також розміщено 4 цинкові саркофаги з крипти. Леонард Марконі взяв безпосередню участь у консервації надгробків. Окрім цього, під час реставрації портал входу до костелу оздоблено розписами та ліпнинною декорацією з гірляндами квітів. Флорентійський художник Енріко Конті оздобив склепіння апсиди та нави, майстерно використавши світлотінь, живопис, що імітували скульптури. У вівтарі західної каплиці встановлено привезене з Парижу бронзове Розп'яття.
Воєнні перипетії ХХ ст. завдали великих руйнувань Бережанському замку, залишивши окремі вкраплення мистецького обрамлення, що сьогодні проглядаються на мурах твердині. Тільки у Троїцькому замковому костелі-усипальниці частково збереглися зразки творчості зодчих ХVІ–ХІХ ст. Окремі фрагменти із надгробків Синявських врятовані львівським мистецтвознавцем Борисом Возницьким у 1966 р. та зберігалися в Олеському замку та Львівській галереї мистецтв. Частина цієї мистецької спадщини повернулося у Комплекс замку Синявських у 2004–2007 рр. і сьогодні представлені у музейній експозиції західного корпусу.
Олена Лугова,
завідувач НДіМП відділу ДІАЗ у м. Бережани
