Лот №1: Бережанський район. Продано!

Перша письмова згадка про Бережани датується 1375 р. Спочатку це було звичайне село, привілеєм князя В.Опольського передане у власність бояринові В.Тептуховичу. У документах кінця ХV ст. Бережани двічі згадуються в статусі села, яке є власністю Ганни з роду Литвинів. Історія йде по спіралі. І те, що залишиться від Бережан - мабуть, знову стане селом?..

 

Бережани впродовж кількох віків своєї історії завжди були центром адміністративно-територіальних одиниць різних держав. За Австрії з 1782 року вони були центром округу (бецирку). За Польщі місто було центром Бережанського повіту Тернопільського воєводства, а з 4 грудня 1939 до червня 1941 року – центром Бережанського району Тернопільської області. Під час Другої світової війни Бережани були центром окружного староства дистрикту «Галичина». Після Другої світової війни до 1991 року Бережани – центр Бережанського району Тернопільської області в складі СРСР. З настанням незалежності України наше місто стало районним центром Тернопільської області. У місті розташовувались керівні органи адміністративно-територіальних одиниць при різних владах (навіть ворожих).

 

Бережанщина завжди славилась передовими думками, була центром багатьох історичних подій. Згадаймо кілька моментів з історії. 1848 рік. «Весна народів». Серед активних очільників революційних процесів, керівництва «Головної Руської Ради» у Львові – бережанці, випускники Бережанської гімназії Михайло Малиновський, Михайло Куземський, Іван Борисикевич.

Тимотей Старух вписав славну сторінку боротьби за Україну на зламі віків. На Лисоні творили героїчний чин Українські Січові Стрільці. Сотні патріотів з Бережанщини пройшли через ОУН, воювали в УПА: Дмитро Мирон-Орлик, Мирослав Кушнір, Ярослав Старух…

Саме в Бережанах створили перший в СРСР (!) міжобласний центр з пропаганди книги (1986), проводили у вісімдесятих роках минулого століття всесоюзні семінари на тему облаштування рекреаційних зон (Лісники, Рай). В Бережанському районі вчили ледь не всю Україну, як треба переробляти сільськогосподарську продукцію на консервних заводах (Жуків, Бережани, Підгайці, Жовнівка).

З Бережанського району почала свій славний шлях у великий футбол команда «Нива»!


І тільки за часів незалежної України, а особливо за останні роки, Бережанський район почав втрачати свої набутки. Один за одним закривались відомі підприємства, «тихенько вмирало» сільське господарство. Район почав потрохи віддавати (чи в нього почали забирати?) в інші райони різні установи (дорожній відділ – в Підгайці, ревізорів – у Теребовлю, пошту, зв’язок, санепідемстанцію – в Козову). І процес триває!

А може, це спеціально робиться? Може, свідомо стирається з історії Бережанський район? Можливо, це продовження невдалих спроб минулих років, коли з Бережан забирали педучилище, торгову школу, медучилище, футбольну команду «Нива»?..

Чому так стається? Ось одна із гіпотез: нема кому відстоювати інтереси міста, району. Як сказав один із очільників з досвідом: «Нема кому лобіювати інтереси району в столиці».

Всього кілька разів був у Бережанському районі колишній голова обласної ради Олексій Кайда. Тільки раз був голова Тернопільської ОДА Валентин Хоптян. Не було чого їхати? Не було питань для вирішення?... Нема проблем – нема району! Чи навпаки: нема району – нема проблем?

Дійсно, кому потрібний район, де дотація з державного бюджету понад 90% і цілий «мішок проблем» (від сміття до земельних афер), які ефективно не вирішуються? Виходить, що район нікого вже не цікавить. Його долю вже вирішили… Зараз просто реалізується чийсь план, погоджений в тиші високих кабінетів за мовчазної згоди керівництва району.


Про адміністративно-територіальну реформу говорять на кухні, за кавою (і не тільки), говорять медики і податківці, вчителі і працівники центру зайнятості… Але тихо, щоб часом не почув хтось із начальства. Мовчать і чекають такої ж долі, як працівники санстанції, дорожнього відділу, пошти… Днями прийшла ще одна новина. Її принесла всезнаюча агенція Бі-Бі-Сі (Баба Бабі Сказала): «Навіть якщо буде не три (Кременецький, Тернопільський і Чортківський) райони, а шість, то все одно не буде Бережанського. Буде Козівський, в склад якого ми увійдемо». Кажуть, існує кілька варіантів адміністративно-територіальної реформи, про яку говорять вже майже десять років. І в жодному (!) з них немає Бережанського району.

Що робили керівники району і міста, щоб за 22 роки незалежності України примножити славу Бережанщини і Бережан? Щоб «наростити м’язи» центру адміністративно-територіальної одиниці?

Промисловість «вмерла», сільське господарство радше мертве, ніж живе. За два десятиріччя незалежності в районі не паспортизовано жодне сміттєзвалище. У місті не виготовлено документів на зелені насадження, а тому – немає жодного скверу, парку, що дає можливість будувати, де захочеться (поруч із Будинком творчості школярів, на березі Золотої Липи, Зарайського Потока тощо). Не виготовлено паспортів і не взято на баланс жодного пам’ятника в місті та й в районі… Стратегічно важливі об’єкти – шлюзи і дамба – нічиї!


Є ще одна думка стосовно долі Бережанського району. Можливо, так робиться, бо більшість рішень приймалось без належного інформування громадськості. Проблеми, які назрівали, з’являлися, не мали широкого обговорення. Проаналізував за останні три роки (2010-2012) місцеві засоби масової інформації («Бережанське віче» і «Береж інфо»), я не знайшов там жодної аналітичної статті міського голови, голови районної ради, голови райдержадміністрації, їх заступників, начальників структурних підрозділів про проблеми, які є в місті чи районі, та як вони вирішуються, які причини недоліків, які шляхи виходу із становища. Головний лікар чи начальник відділу охорони здоров’я РДА нічого не писали про те, як реалізується реформа в медицині Бережанського району. Жоден директор школи не написав про проблеми в школах району. Фахівці з відділу освіти РДА мали б проаналізувати, а не просто констатувати ситуацію, що при середньорічній вартості утримання одного учня в районі за фактичними видатками 10.813 грн., в деяких школах цей показник перевищив 20 тисяч.

Можливо, районний архітектор чи хтось із міської ради написав про відсутність пандусів чи про профанацію цього питання, будівництво в межах прибережної захисної смуги,  зміни в генплані міста…? Ні! Жодного слова.


Цікаво було б побачити за останні три роки в дохідній частині бюджету рядки від реалізації продукції кар’єрів (пісок, камінь, глина), водойм, промислу з випалу вугілля…

Цікаво було б почути від керівництва району, чи працює і як саме горезвісний завод з виготовлення пластикового профілю (на місці консервного заводу), і що ми з того маємо?

Про справи в районі (особливо про порушення, виявлені різними перевірками) можна швидше дізнатися з обласних газет і різних сайтів.

А може ми того всього не знаємо, про це не говорять, бо вже більше року відсутнє керівництво гуманітарної сфери (посада заступника голови РДА з гуманітарних питань – вакантна), а отже, координації в гуманітарній сфері немає? Півроку немає начальника відділу у справах сім’ї та молоді, кілька місяців вакантна посада керівника спортивної галузі…

Складається враження, що нинішні очільники району хочуть «увійти в історію» з додатком «останній»: «Останній голова Бережанської районної ради», «Останній голова Бережанської районної державної адміністрації»…

P.S. Є така сентенція: «Спокій – сильніший від емоцій. Мовчання – голосніше від крику. Байдужість – гірша від війни». Емоції здолали, мовчати не можу, бо байдужість – …

Микола Проців