Цьогоріч мені довелося багато подорожувати. Вражень назбиралося стільки, що як кажуть, гріх не поділитися. Адже хто зна, можливо мої думки, викладені на папері, стануть для когось не лише черговим матеріалом, а поштовхом змінити своє життя, зробити його цікавішим та насиченішим. Не знаю, як вам, а мене просто шокувало, коли один із моїх знайомих, молодий чоловік, зізнався, що ні разу за своє життя не був у Карпатах. Та ж ми живемо у 4 годинах їзди від краси, на яку їдуть подивитися з усього світу! Так, подумавши та порозмисливши, я вирішила час від часу розповідати вам, мої любі читачі, про далекі та близькі куточки земної кулі, в яких довелося побувати мені або моїм знайомим. Повірте, щоб втілювати мрії, не потрібні великі суми, потрібно велике бажання і тверда віра у свої можливості. Отож, вперед, до нових вражень, до нових відкриттів!
Напевне, розпочну нашу подорож з Франції, країни, з якої щойно як повернулася. Я запитала у кількох своїх знайомих, чому б вони хотіли відвідати Францію. На основі отриманих відповідей (побачити Париж, спробувати французьку кухню та випити справжнього шампанського) я і спробую розповісти вам про цю далеку та цікаву країну.
У більшості людей зазвичай Франція асоціюється з Парижем та Ейфелевою вежею. Що тут сказати, особисто я в Париж цього разу вирішила не їхати. Звичайно, пам’ятки архітектури, Версаль та Лувр – це те, на що можливо і варто подивитися, та чомусь після спілкування з друзями, які там побували, вони не привабили. Ось, що розповіла мені про Париж моя подруга з Москви: « Особисто мені Париж не сподобався, хоча я там була всього кілька днів. Дуже багато сміття, смітники чомусь всі закриті. Гід сказав, що бомб бояться, і порадив все кидати на асфальт. Надзвичайно багато людей. Ейфелева вежа виявилась кольору брудної іржі і дуже невисокою. Архітектура не вразила, так як в Москві і Петербурзі подібного дуже багато…» Після такого опису в Париж їхати охота остаточно відпала. Хоча, для порівняння, наступного разу таки відвідаю столицю, щоб скласти свою незалежну думку.
Так мій маршрут проліг на південь країни, поближче до гір, моря, туди, де 15-20 градусів у грудні – звичне явище. Пунктом відправлення я вибрала Ліон – місто мегаполіс, друге по величині у Франції. Думаю, що місяць, який прожила у цій країні, можна було б спокійно провести у Ліоні, насолоджуючись архітектурою та пізнаючи французький стиль життя. Але на мою думку, щоб скласти повне враження про країну, потрібно побувати у багатьох її куточках, відвідати усі можливі пам’ятки історичного, культурного та природного значення. Тому на місці сидіти не прийшлося. Так, Франція країна й справді не дуже чиста – на вулицях багато сміття, бруду, але це все для нас, українців, на жаль, не так уже й незвично. Усе це чомусь не хочеться помічати, адже навколо тебе оточує така краса – старовинні будівлі, палаци, замки…де де, а закордоном уміють шанувати історію. У такі моменти хочеться вилізти на якийсь пам’ятник та кричати, що нам, українцям, теж є що показати. От тільки шани нам трішки бракує, і культури…
До речі, про культуру, культуру харчування, нехай не ображаються на мене французи. Звісно, як і у нас, там теж є різні люди. Проте я хочу висловитись про більшість. Можливо, я занадто прискіпуюсь, можливо, занадто вихована, але я була просто розчарована тим, як французи поводять себе за столом. Виявляється лікті на столі та плямкання – у них, звичне явище, більшість людей цьому просто не надає ніякого значення. А замість серветок іноді навіть використовують звичайний хліб, у який витирають руки та кидають на стіл як сміття (вберіг мене Бог від споглядання такої трапези). Не маю бажання далі розвивати цю тему, тому перейду до самого ліпшого.
На тему харчування у Франції я могла б написати 2 а то й 3 статті. Французька кухня – це щось надзвичайне – це культ, це те, без чого Франція стала б звичайною Європейською країною. Французька кухня – це поема! За місяць мого візиту я зрадила українській їжі і всім кухням світу (і безповоротно, хоча люблю ще й китайську кухню).
Французи споживають все – м'ясо, рибу, морепродукти, сир, овочі та фрукти, от тільки жаб, як прийнято рахувати, вони практично не їдять. Мені здається, що скуштувати цю екзотичну страву ви швидше зможете у Києві, ніж у Франції. В любому великому місті ви зможете знайти безліч ресторанів з регіональними кухнями. І що дивно, щоб спробувати смачну їжу вам не обов’язково вибирати найдорожчий ресторан у місті. Французи можуть спеціально їхати за кілька сотень кілометрів, щоб пообідати в маленькому ресторанчику, що славиться якоюсь спеціальною стравою.
Порядок подачі страв у французів інакший, ніж в українців. За вечерею подають аперитив (алкоголь з закусками, це можуть бути мариновані овочі, копчені вироби, чіпси, горішки і т.п.), антре (вступні 1-2 страви, шинка, ковбаси, спеціальні пироги, легкі рибні страви або суп, який не має нічого спільного з борщем). Потім одна або 2 головні страви (переважно м’ясні). Але це ще не все! Обов’язково залиште місце для сирів. Якщо ви вечеряєте у ресторані офіціант підвезе до вас столик з 20-30 видами сиру. Вам відріжуть по невеличкому шматочку любого – усе залежить лише від можливостей вашого шлунку. Ну і звичайно, десерт – це можуть бути фрукти, морозиво, невеличкі тортики, тощо.
Окремо хочу сказати про алкоголь. Французи не можуть обійтися без вина. Дивно, що при цьому я не бачила у Франції п’яних. Якщо ви у ресторані, то до кожної нової страви офіціант запропонує вам інше вино – біле, рожеве, або ж червоне. Рибні страви і плоди моря прийнято їсти з білим і рожевим вином. До м’ясних страв і сиру подають червоне. Але якихось абсолютних рецептів немає, це ціла наука. До десерту наливають напій, подібний до шампанського. А після десерту і кави випивають келих «діжестіву», зазвичай це коньяк.
Якщо ж ви маєте змогу харчуватись у французькій родині, то вам також прийдеться звикати до іншого розпорядку. Сніданку, такого як в українців, у них немає. Після пробудження вам запропонують чашку кави, сік та круасан. До речі, смак французького хліба та круасанів – не до порівняння з тим, що продається у наших магазинах. О 12 годині час сніданку – в нас це б назвали обідом. А в 8-9 вечора – вечеря. Дуже популярним у сім’ях є м'ясо, ковбаси, запечені на електричній сковороді безпосередньо на столі, паштети, сири, овочі, заправлені соусом. Трапеза за звичаєм супроводжується переглядом телевізора. Дуже вразило французьке телебачення. На усіх каналах можна побачити лише три речі: новини – переважно про чергові демонстрації на вулицях, ток-шоу «ні про що» та кулінарні шоу. Після декількох днів перебування у Франції їхнє телебачення почало мене просто смішити.
Окремо згадаю про магазини та ціни. Останні середньостатистичного українця, звісно, вражають. Маючи можливість порівняти їх з іншими європейськими країнами, я б сказала, що там жити досить дорого. Але, як пояснили мені французи, вони мають відповідну заробітну плату та й роботу тут знайти не дуже важко. Тому при бажанні можна мати досить непогане життя. Прогулюючись вуличками я зробила для себе відкриття, що у Франції найбільше хлібних та шоколадних магазинів. У перших ви знайдете безліч сортів хліба та найрізноманітнішої випічки – від солених пиріжків до фруктових та кремових десертів. Приємною несподіванкою став для мене смак французького шоколаду. Як виявляється, бельгійці та швейцарці, шоколад яких вважається найсмачнішим у світі, частенько заїжджають сюди, щоб поласувати цими надзвичайними солодощами. Саме солодощі можуть стати незабутнім сувеніром та частинкою Франції, якою ви зможете поділитися зі своїми близькими…
Дуже багато ще хочеться сказати про цю країну. Про французів, які справили на мене враження свободолюбивої та надзвичайно веселої, легкої, життєрадісної нації. Про французьких жінок, славнозвісного шарму яких я чомусь так і не помітила…усе це лише мої, можливо, не завжди правильні висновки та враження. Хочеться вірити, що колись потраплю сюди знову, щоб розповісти вам ще одну, не менш цікаву розповідь про одну з найромантичніших, найтаємничіших країн Європи.
На закінчення хочеться дати вам кілька порад. Якщо ви зібрались подорожувати закордоном найліпше буде, якщо виберете пунктом відправлення Європейське місто. Пощастило мені у тому плані, що маю де зупинитися у Празі – звідтам набагато економніше подорожувати, як автобусом, так і літаком. Чомусь, в той час коли вся Європа подорожує за «копійки», українські компанії лише починають розуміти перевагу системи знижок. Головне, не боятися перешкод. Якщо у вас все в порядку з документами – вище голову, ми, українці, нічим не гірші за іноземців, і маємо ті ж самі права, що й усі європейці. Ну і звісно, не лишнім у ваших мандрах буде знання російської, англійської або інших іноземних мов. Від себе хочу побажати вам насичених незабутніх подорожей, давайте разом відкриватимемо нові горизонти!
Крістіна ШУШВАЛ