Часто задумуючись про роль жінки в сучасному суспільстві (та і до нього), всебічно розглядаючи цю проблему з різних сторін, споглядаючи та аналізуючи вчинки жінок, базуючись на конкретних життєвих ситуаціях та матеріалах, напередодні Міжнародного жіночого дня 8-го березня, я хотів би ознайомити спільноту з деяким своїми думками та висновками.
Звичайно, передусім жінка - це мати, дружина, наречена, бабуся та просто дівчина. Та які ж дивні метаморфози зазнає вона на протязі життя. Поступово з маленької дівчинки, перетворюючись в привабливу юнку і керуючись інстинктом, досвідом та порадами мамусь, бабусь, тіток і старших подруг, виходить на «полювання» за нами, «сильною» половиною людства – чоловіками. Одні це роблять із-за кохання і продовження роду, інші - для забезпечення життєвих потреб, ще інші самі не знають, для чого: у всіх є – хай і в мене буде.
Зазвичай все починається все з приваблення і підкорення «об’єкта». В хід іде все: макіяж, хода, жести, звабливі погляди, декольте, смачна їжа (приготована люблячою мамусею або з ресторану). І коли «об’єкт» дозріває, він зазвичай «добивається» кавою зі всіма можливими наслідками. Якщо тактика вибрана вірно - все закінчується маршем Мендельсона і медовим місяцем, вкінці якого той мед, за всі стаждання і поневіряння жінки в період «полювання», залишається «об’єкту», який вже перед подругами ласкаво зветься «мій дебіл» або «мій козел» (залежно від освіти жінки). Порції і дози можуть бути різні, але стабільні і регулярні, щоб обранцю життя не здавалось медом. Причому робиться це незалежно від того, на якому соціальному щаблі знаходиться пара. Це стосується великих вчених, суспільних діячів, письменників, акторів і навіть (прости Господи) панотців.
Золотий період в житті жінки наступає в разі її вагітності, який співпадає з початком «каторги» її чоловіка. Примхи і вчинки жінки в цей період алогічні і незбагненні, тому можуть тільки виконуватися і не інакше, бо це грозить розлученням, викиднем, істерикою, самогубством...
Зараз по телевізору йде серіал «Величне століття. Роксолана». Султан Сулейман, володар трьох частин світу, перед яким дрижали континенти – не міг справитись з десятком дівчат гарему, якщо раніше я думав, що євнухів «робити» євнухами, щоб не було «інтрижок» в гаремі, то тепер я абсолютно впевнений, що нормальний мужик ніколи б не вчинив серед такої кількості жінок.
Ви бачили, як розмовляють між собою дві-три жінки? Розмовляють вони одночасно, ніхто нікого не слухає. Якщо при цьому присутній «мій дебіл» або «козел», усі звертаються до нього за підтвердженням своїх слів, причому не даючи йому сказати ні слова. Моє заповітне бажання, щоб на якомусь політ-шоу у Кисельова або Шустера звем депутаток Богуславську та Фаріон.
Виходячи з дружиною в місто чи на базар, нам, чоловікам, потрібно бути готовими до годинних очікувань під магазинами, базарами, «секонд-хендами», доки вони перебирають гори речей, які потім самі не знають, куди подіти...
Рано чи пізно з’являються діти. Виростають. Одружуються. Жінка поступово обертається в свекруху або, ще гірше для наступного покоління «козлів» - у тещу. Після народження внуків ми взагалі вже ніхто і ніщо. На руки нам їх не дають – бо впустим! (пам’ятаєш, як двадцять років тому ти розбив чашку?). Ля-ля-ля, тю-тю-тю, а вушка і носик – (тьфу!) як в діда.
Нарешті дід і баба залишаються одні. Візити дітей та внуків не часті і переважно по справах та по великих святах. Однолітки роз’їхались або вже нема. Розмовляти нема про що, бо розуміють один одного з півслова, з погляду. Коли сьогодні дід скаже “чм-кх”, то через декілька днів баба відповість: “я тобі, дурню, ще тоді казала”.
Потім, як правило, дід першим покидає цей світ, а баба роками кожен день ходить на цвинтар, не даючи йому спокою і там.
Втім, я дещо згустив фарби. Якби не жінки, що було б із нами? Хто б надихав нас на «подвиги», як-то винести сміття з дому, вкрутити нову лампочку, поміняти батарейки в пульті, сходити в магазин по хліб тощо. Хто б пришив нам відірваний ґудзик та знайшов другу шкарпетку? Хто б доставив додому центнер нетверезого тіла з весілля? Хто б приніс по дорозі з роботи багатокілограмовні сумки з продуктами? І вкрай цікаво дивитися і спостерігати, як їх вміст обертаються в борщ, печиво, пляцки та інші смакоти. Як клубок ниток, якими ще зранку бавився кіт, до вечора стає модним сведром, охайною шапочкою, рукавичками, шальком... І коли (хоч вже і рідше) ваш ніжний голос запитує: Коханий, ти мене ще любиш? - Звичайно люблю, сонечко моє!
Думаю, що вся «сильна» стать Бережан приєднається до мене, що без Вас, жінки, ми дійсно ніхто. Прийміть же наші поздоровлення, наші дорогі. Щастя Вам, удачі і здоров’я!
Саша Гапоненко