- Бережанка Маріанна Фіртка… Як ти потрапила до Львова?
- Народилась я в моїх улюблених Бережанах, в яких проводила всі шкільні канікули і великі свята. У Львові ж я живу з двох тижнів відроду. У Львові жив мій тато, Юрко Піцишин, музикант-піаніст і композитор. Також у Львові навчалась і досі тут живе моя мама-бережанка Тереза Романюк – теж піаністка, концертмейстер. Вони зустрілись, а всього через 5 років з’явилась я (тоді було прийнято довго зустрічатись, а потім вже дітей родити).
- Як у твоєму житті з’явилось радіо «Львівська хвиля»?
- Після дитинства в сім’ї музикантів, де мама в одній кімнаті грала на фортепіано, а тато в іншій писав пісні за клавішею, - не дивно, що музика в моєму житті теж присутня. Хоча й не на першому плані. Бо радіо – це не тільки музика. Принаймні, «Львівська Хвиля». Адже тут не менш важлива ще й атмосфера, присутність ведучого в житті слухача.
На «Хвилі» я опинилась після першого курсу, у 2007 році. Подзвонила і попросилась на практику. Мене взяли…у відділ спорту. Я ж спортом ніколи не цікавилась. Ну але що ж – це ж мрія! Яка різниця про що писати? Це ж радіо! Улюблене радіо! Після практики у «Спортсервісі» (так називалась програма) мене запросили у службу інформації писати про культуру. Але з часом я зрозуміла, що з мене кепський ретранслятор подій, – всі мої тексти вимагали ретельної вичитки редактором і тотального скорочення. Я все прикрашала образами, метафорами, робила художні твори, а не новини. Так всі зрозуміли, що я не новинар, я – ведуча. І саме звільнилось місце ведучої суботньої програми, на якому я успішно прижилась.
- Як і коли ми можемо почути твій голос в ефірі?
- Щосуботи можете заходити на наш сайт lwr.com.ua і слухати «Львівську Хвилю» і, зокрема, мою програму «На Мітлі» (14.00 – 18.00), де я в образі доброї чаклунки, яка дуже любить чоловіків і добре розуміє жінок. Отаке. Але головне моє дітище на радіо з’явилось трохи пізніше – за рік. Це «радіо-короткометражки» - програма «Базікало», щобудня о 7:10 і 8:40. Опитую перехожих львів’ян про різноманітне – починаючи від побуту, через особисте, стосунки, життєві висновки, мудрості-дурості і до серйозного – про те, що б вони зробили, якби їхня воля, з президентом тощо. А ще я у нас на радіо ведуча-проектниця. Я і щоденники в прямому ефірі робила, намагаючись вижити місяць на прожитковий мінімум, і малювала з дітками візію ідеального міста, теж у щоденному двотижневому проекті, і Миколая з наймолодшенькими в ефірі дивувала. Чого тільки не було. І ще дуже багато всього попереду. Проектів та ідей – хоч греблю гати!
- Розкажи про свою дорогу серця Львів – Бережани.
- Я обожнюю Львів. За те, що кожна вулиця, – це окремий спомин. За те, що тут росла і пізнавала світ. Почуття. Розчарування. Перші поцілунки, прощання, зустрічі, здивування. Львів – це мої емоції! Та й неможливо, коли справді любиш, сказати за що. Радше, не зважаючи ні на що. Люблю всі чари і потворності Львова. Люблю його. Але… Знаєш, я ніколи не відчувала себе докорінно львів’янкою. Хоч, де-факто, так є. Але коли б не спитали, де я народилась, я гордо кажу, що в Бережанах. Бо це рідне мені місто. І ще подобається дивитись, як дивуються люди: «Та ти що??? То ти з села?» От за це питання я готова вбити. Не втомлююсь розказувати всім, що Бережани – це ще ого!!! яке місто. І всім погрожую завезти і показати, що таке затишок, краса і мир в одній суміші. Бо саме такі для мене Бережани. Та й потроху привожу сюди своїх друзів. І всі закохуються в наше місто.
- Нещодавно ти брала участь у благодійному аукціоні добра. Що тебе мотивувало до цього?
- Та як що? Добро мене й мотивувало. Щоправда, досі не пішла на каву зі своїм «покупцем». Все часу бракує. Хоча, думаю, знайду «вікно» для нього. Але дітки отримали гроші на дитячий майданчик. Це – найважливіше.
- Як у тебе справи з коханням?
- Якщо чесно, «не з тим». Це традиційна жіноча забава: закохатись у «не того» і дуже тяжко ним «слабувати». У мене саме процес одужання від чергового «єдиного». Але направду я вірю у єдність душ, коли зустрічаються люди однієї висоти і швидкості польоту. І беруться за руки, і летять вгору вже разом. Про таке мрію. Кохати треба вгору. От. Ідеалізую… І сама це розумію. Це так юно. Але ж дива трапляються з тими, хто в них вірить, правда?
- Звідки черпаєш натхнення для творчості?
- З краси, емоцій, спостережень. Мені часто кажуть, що я дуже уважна і страшенна фантазерка. Можу побачити якусь дрібничку і довкола неї напридумувати повно цікавих подробиць - одухотворити. Я вразлива страшенно. То і плюс, і мінус: для творчості, звісно, плюс, для психіки – мінус.
- Розкажи про своїх друзів.
- З віком починаю розуміти, що мої найближчі друзі абсолютно живі люди. Зі здоровими інтересами, власними життями, пристрастями. Вони то присутні активно в моєму житті, то занурюються у власні переживання. Часами я страждаю, що тих декількох най-найближчих мені людей мені замало. Часом вони страждають, що я зникаю. Але можу сказати з певністю – це люди, яким я відкриваюсь повністю. Це іноді мої маяки, які підказують куди йти; іноді якорі, які стримують від дурниць; іноді диваки, з якими можна робити божевільні смішні речі; а іноді – цензори, які вчать. Але це завжди дуже ретельно вибрані люди. Якщо чесно, справді близькими і завжди доступними і надійними можуть бути тільки рідні люди. Найкраща подруга – моя мама. І ще… Що старша стаю, то чіткіше бачу, що з однолітків найближча мені таки двоюрідна сестра, яка живе в Бережанах. Зов предків - страшна сила!
- Якими є твої життєві цінності?
- О, про це спитайте мене за 40 років. Що я в свої юні 23 можу знати про справжні цінності? Наразі моя шкала пріоритетів формується, але, в будь-якому разі, найцінніші в моєму житті – люди. Рідні, близькі, дорогі, кохані, далекі, мудріші за мене, різні! Також важливий невпинний ріст. Іноді в житті стаються «паузи»: в розвитку, інтелектуальному та емоційному збагаченні. Тоді залажу в комплекси і набираю вагу... Тому цінний розвиток! А коли розвиваєшся, то й робота є, а це теж в топ-пріоритетах. Без роботи ще не була, і тьфу-тьфу, щоб і не сталось ніколи такого. Страшно уявити, як це – не мати роботи.
- Якою бачиш себе в майбутньому?
- Успішною, щасливою в шлюбі багатодітною мамою.
- Бажаю здійснення усього замисленого, дякую за хорошу розмову.
Алла Соколовська