Бережанці висловлюють співчуття родині та велику скорботу за видатним бережанцем
Зеновієм Мігоцьким
То були його останні вишні,
Восьмий день липневий спекою погас,
Люду було досить, та ніхто не лишній,
От жила людина, і не стало враз…
Є велика загадка для мене,
Що закралась в серці вже віднині,
Як така Велика помислом Людина
Помістилась у маленькій домовині…
Лунає остання його молитва,
Схлипи сліз ховаються у вишнях,
Між собою люди дуже стиха
Згадують його життя колишнє…
Ті, що завітали із музеїв -
Згадують, як замок відливав,
Щоб у кожного ще були привілеї
І фортецю кожен уявляв…
І художників також прийшло багато -
Згадують усі його картини,
Бо роботи були наче свято
Акварелі, кольорів й ліпнини…
Є довкола і викладачі,
Що пліч-о-пліч з ним вчителювали,
Всі студенти і всі слухачі
Кожну лекцію його запам’ятали…
Це були його останні вишні по заслузі:
Він із них смачний напій робив,
Пригощав тих усіх близьких й друзів,
Радощі і біди з ким ділив…
Це були його вишні останні,
Й більше в нього вишень не буде...
Тільки бережанців спозарання,
Хто до служби дуже рано йде,
Фрески на церквиці зустрічають,
Й ратуша, де був міським він головою…
Вишні залишились… А він рушив
В свою путь останню із юрбою…
Він завжди був теплим і привітним,
І до всього пал мав парубоцький,
Не людина вмерла - зник весь світ,
Що мав ймення Зеновій Мігоцький…
Алла Соколовська