У четвер, 21 лютого, відзначатимемо Міжнародний день рідної мови...
Минулого року українські політики (хоча важко сказати, що вони - українські) намагалися відмінити літеру «Ї» в нашій абетці, а також захотіли надати російському «язику» статусу другої державної мови (Закон «Про засади державної мовної політики» № 5029-VI, неофіційно – закон Колесніченка-Ківалова або «мовний закон»).
Проти даних дій було багато акцій протесту (зокрема і в Бережанах). Архітектор Ростислав Бортник (на фото внизу), директор Музею сучасного мистецтва Бережан, спроектував «Монумент полеглим за українську мову», який запропонував встановити в нашому місті. Він пише:
«Так званий «післявоєнний період» (аж до 1990 року) характеризувався часом відносної стабільності, періодом росту економіки і розбудови міста. Важливого економічного значення набули підприємства міста: три цегельні, мебельна, макаронна фабрики, молокозавод, птахо- та норкові фабрики, ковбасний та рибні цехи, хлібозавод, нафтобаза, зерносушильний комбінат, авто- та автобусний парк, лісгосп, численні малі деревопереробні майстерні, ремонтний завод засобів зв’язку та військові частини сухопутних військ, виховна колонія для неповнолітніх, сушильно-консервна фабрика, завод «Мікрон» та скляний завод. Остані три (за радянського союзу) розповсюджували свою продукцію по цілому союзі та партнерських країнах. На сьогоднішній день всі ці підприємства стоять, що в свою чергу відкриває багато питань та проблем. Звісно, в Бережанах є багато проблем, і я їх дуже добре знаю. У своїй дипломній роботі «Нові концепти для Бережан» я проаналізував їх, і навіть більше - я придумав близько сотень ідей з вирішення тої чи іншої проблеми…
Для початку нам потрібно в Бережанах встановити «Монумент полеглим за українську мову». Чому саме такий монумент, чому саме зараз? Звісно, багато хто скаже, що на даний момент нам непотрібно цього монументу; дехто скаже - краще б використати витрачені на нього гроші на щось інше. Інші скажуть, що краще було б поставити монумент чи пам’ятник комусь чи чомусь іншому, ще інші - що можна було б зробити цей монумент по-іншому...
По-перше, цією провокацією ми покажемо всім те, що ми шануємо наших героїв, нашу мову, нашу Батьківщину, що ми шануємо українців та українок, які полягли за нашу Незалежність, за нашу культуру, за наших дітей, внуків, батьків та прадідів. Скільки українців та українок полягло – злічити просто нереально, бо просто не існує достеменних списків полеглих.
Моя ідея Монументу полягає в тому, щоб відтворити частину стіни, до якої ставили українців та українок для розстрілу. Характерністю такої стіни було те, що у тому місці, де стояла людина, на стіні майже не було отворів, а лиш по боках від її статури можна було розгледіти безліч отворів від куль, які не потрапляли в людину (тобто промахи). Таким чином, за рахунок скупченості отворів можна було розгледіти силует людини… В моєму варіанті ми бачимо силует букви «Ї», яка, в свою чергу, характеризує українську мову, адже в жодній абетці світу немає такої букви, так само як і те, що ця буква (літера) є основною відмінністю між українською абеткою та російським алфавітом. Без літери Ї не було б ні УкраЇни, ні украЇнців та украЇнок, ні краЇни, і навіть ЇЇ солов’ЇноЇ мови…
Величину силуету літери Ї я взяв приблизно таку ж, як і висота середньостатистичного українця, а саме - 175 сантиметрів. Цікаву роль тут грають також дві крапки над Ї, котрі мають діаметр по 25 см, що відповідає середньому діаметру голови людини. Тим самим ці дві крапки можна символічно розглядати як чоловічу та жіночу голову розстріляних українців та українок.
Оскільки кількість полеглих за Україну та українську мову неможливо полічити, а також як саме, чи від якої саме зброї вони полягли, я вирішив використати різні калібри вогнепальної зброї (існує 9 основних калібрів). Для більшого драматизму Монументу я використав кожний калібр по 13 разів, адже буква «Ї» є тринадцятою літерою української абетки.
Щодо вибору основного матеріалу Монументу, я зупинився на листі металу товщиною в 10 мм. При товщині всього один сантиметр, сталевий лист (попри те, що він стрункий та витончений) – могутній та стабільний, і ці всі якості, на мою думку, вдало підкреслюють нашу мову... Українська мова міцна та жива!»
Повний опис ідеї, креслення та відповідне звернення були подані спочатку на виконком, а потім на сесію міської ради. 30 жовтня 2012 року Бережанська міська рада надала рішення №529 «Про надання дозволу на встановлення «Монументу борцям за українську мову». В рішенні вказано, що «роботи почати після погодження ескізної пропозиції…». Проте замість однієї особи, з якою потрібно було погодити місце встановлення Монументу, було скликано «круглий стіл»: представників Державного історико-архітектурного Заповідника (адже багато історичних будівель міста, а також землі довкола них зараз є у власності ДІАЗу), художників і архітекторів, працівників міської ради тощо. Та замість вибору місця для встановлення Монументу, обговорення велося в основному щодо непотрібності такого Монументу в нашому місті. Коли ж запрошені довідалися, що вже є рішення міської ради, вони розійшлися. Тож питання залишається досі відкритим: ДЕ МІСЦЕ МОНУМЕНТУ?
Пропонуємо Вам, шановні бережанці, кілька варіантів:
1) в парку біля міської Ратуші (причому встановити так, щоб крізь Монумент проглядалися пам’ятники Богдану Лепкому або Тарасу Шевченку);
2) на території гімназії;
3) на під’їзді до г. Лисоня;
4) на перехресті вул. Тернопільська-Замкова (навпроти АТП);
5) перед будинком районної ради (на місці колишнього пам’ятника Леніну);
6) у парку «Над потоком» (навпроти ринку, біля РБНТ).
До речі, щодо останнього варіанту є цікава ідея. Оскільки даний парк зараз не використовується як відпочинковий (заросли доріжки, немає лавок тощо), то може варто зробити його «монументальним»? Спершу встановити «Монумент борцям за українську мову» у вигляді входу в парк, а пізніше – встановлювати інші монументи чи пам’ятники…
Чекаємо від Вас, шановні бережанці, рішення або інших варіантів (а також, якщо міська рада чи ДІАЗ не дозволять встановлювати даний Монумент на їхній землі - просимо дозволу на приватну територію).
Володимир Якимів,
голова БМГО «Рідне місто»