Далеко НЕ святковий текст.
Слабонервним, «ніжношкірим» і тим, що вважають, що краще мовчати, НЕ читати!
Сьогодні затримався в музеї. Виходив десь о 18.45. У дворі ратуші почув плач маленької дівчинки і монолог молодої мами на адресу «нечемних дядь, які засралися по самі вуха». З’ясувалося, що дівчинка зайшла в дворик і впала в калюжу… Зазвичай, тут буває чимало мам і діток. Дівчинка кілька разів повторила: «Калабанька смердить какою»…
На свою адресу теж вислухав всі жалі та обурення матері.
Невесела ситуація: зіпсований настрій, забруднений одяг, образа та злість на всіх…
Пообіцяв жінці, що прийду додому і напишу про це в соціальні мережі, бо ситуація явно не додає місту туристичної та інвестиційної привабливості.
Вже не перший місяць дворик ратуші залитий фекаліями з туалету на другому поверсі. Їх не буває тільки тоді, коли і місті немає води – тоді туалет зачинений.
Ратушу відвідують екскурсійні групи, бо вона є культурним центром міста.
Тут знаходиться міська рада. Тут була знаменита Бережанська гімназія!!!
Звичайно, можна відкрити ще один музей, попри те, що вже є чотири: Районний музей книги, Бережанський краєзнавчий музей, Музей церкви та Обласний комунальний музей Богдана Лепкого в м.Бережани…
Можна надати в оренду ще якусь кімнатку ще якійсь громадській організації, попри те, що вже є БМГО «Рідне Місто», Туристично-інформаційний центр, благодійна організація «Карітас», редакція «Береж інфо», книжковий магазин, опорний пункт поліції…
Та чи зникне «калабанька, що смердить какою?».
На тлі реалізації грандіозних проектів ПРООН, дарування мультимедійної техніки школам, поділу району на «Бережани – місто обласного значення» і «решта району», ремонту доріг і фасадів будинків…, напередодні величних свят хочеться звернутися до керівників міста та району, відповідних служб, адміністрації Державного історико-архітектурного заповідника в м.Бережани, новообраних депутатів з єдиним проханням: «Зробіть конкретне «маленьке діло». Зробіть так, щоб в центрі Подільських Атен, які є столицею Опільської Швейцарії, в дворику ратуші не було більше «калабаньки, що смердить какою».
Слабонервним, «ніжношкірим» і тим, що вважають, що краще мовчати, НЕ читати!
Сьогодні затримався в музеї. Виходив десь о 18.45. У дворі ратуші почув плач маленької дівчинки і монолог молодої мами на адресу «нечемних дядь, які засралися по самі вуха». З’ясувалося, що дівчинка зайшла в дворик і впала в калюжу… Зазвичай, тут буває чимало мам і діток. Дівчинка кілька разів повторила: «Калабанька смердить какою»…
На свою адресу теж вислухав всі жалі та обурення матері.
Невесела ситуація: зіпсований настрій, забруднений одяг, образа та злість на всіх…
Пообіцяв жінці, що прийду додому і напишу про це в соціальні мережі, бо ситуація явно не додає місту туристичної та інвестиційної привабливості.
Вже не перший місяць дворик ратуші залитий фекаліями з туалету на другому поверсі. Їх не буває тільки тоді, коли і місті немає води – тоді туалет зачинений.
Ратушу відвідують екскурсійні групи, бо вона є культурним центром міста.
Тут знаходиться міська рада. Тут була знаменита Бережанська гімназія!!!
Звичайно, можна відкрити ще один музей, попри те, що вже є чотири: Районний музей книги, Бережанський краєзнавчий музей, Музей церкви та Обласний комунальний музей Богдана Лепкого в м.Бережани…
Можна надати в оренду ще якусь кімнатку ще якійсь громадській організації, попри те, що вже є БМГО «Рідне Місто», Туристично-інформаційний центр, благодійна організація «Карітас», редакція «Береж інфо», книжковий магазин, опорний пункт поліції…
Та чи зникне «калабанька, що смердить какою?».
На тлі реалізації грандіозних проектів ПРООН, дарування мультимедійної техніки школам, поділу району на «Бережани – місто обласного значення» і «решта району», ремонту доріг і фасадів будинків…, напередодні величних свят хочеться звернутися до керівників міста та району, відповідних служб, адміністрації Державного історико-архітектурного заповідника в м.Бережани, новообраних депутатів з єдиним проханням: «Зробіть конкретне «маленьке діло». Зробіть так, щоб в центрі Подільських Атен, які є столицею Опільської Швейцарії, в дворику ратуші не було більше «калабаньки, що смердить какою».
Микола ПРОЦІВ
