Захід, присвячений розвитку туризму Бережанщини, проходив досить в’яло та стандартно, без перебільшення можна сказати, як і всі заходи, що проводяться державними установами. Сумно, а деколи й соромно було слухати наших можновладців, які відбували номер: явно бракувало якихось нових ідей та живого спілкування, все зводилось до стандартних доповідей, в яких не відчувалось ентузіазму та бажання щось змінювати, все це супроводжувалось коротким коментарем обласного начальства. Не відбулось так очікуваного обміну досвідом та дискусії про нові напрямки розвитку туризму в Тернопільській області. Схоже на те, що всіх все влаштовує і займатися пошуком нових шляхів для успішного просування на туристичний ринок України та світу об’єктів Тернопільщини ніхто не збирається. А захід саме для цього і був організований?!

 

Але мене здивувало не це - до такого вже якось звиклося. Можливо, в цьому випадку буде, як уже в класичному «не словом, а ділом». Дав би Бог… 

Коли розмова йшла про розвиток та поширення фестивального руху, з’ясувалось, що уже традиційний Бережанський фестиваль стрілецької пісні «Дзвони Лисоні» може припинити своє існування. Особисто для мене ця інформація була якимсь непорозумінням, і я відмовлявся в неї вірити. Та й як можна в таке повірити у 20-ту річницю Незалежності України? Взагалі, цей фестиваль стрілецької пісні та й сама Лисоня є для бережанців і мешканців навколишніх сіл символом боротьби за незалежність України. Недарма поляки і совіти забороняли навіть встановлення хреста на цьому місці. 

 

На жаль, марним виявилось очікування реакції на цю інформацію від начальника відділу туризму ОДА Л.Серетної. А так хотілось почути спростування і обіцянку підтримати один з небагатьох фестивалів стрілецької пісні в Україні, який залишається однією із візитівок Бережанщини. Адже стрілецьку пісню «Як з Бережан до Кадри» знають по всій Україні. Виходить, що в нас тільки на словах дбають про розвиток фестивального руху, хоча цей уже традиційний пісенний фестиваль саме стрілецької пісні (інших в Україні аж забагато) якнайкраще вписується в концепцію розвитку туризму на Бережанщині. 

Навіть не спадає на думку, що це вже остаточне рішення. Хоча «мовчання ягнят» спонукає до не надто оптимістичних висновків. Схоже на те, що в «їхній» концепції розвитку туризму немає місця для Січової слави Бережанщини. 

Ми не маємо за що осудити полеглих січових стрільців - вони нам залишили приклад самопожертви в ім’я майбутнього. А що залишиться після нас?.. 

«Мертві бо сорому не ймуть». Але ми ще живі. І з якими очима нам іти до їхньої могили?..

 

P.S. До всього цього, на плитах вже почали вивітрюватися імена наших героїв. Чи знатимуть їх наші нащадки?...