На перший погляд Оксана – звичайна жителька Бережан. Проте своїми золотими руками вона не лише створює затишок вдома, а ще й унікальний одяг для ляльок. Скоро відбудеться презентація її першої книги життєвих оповідань “Мелодії любові”.  Оксана – не просто людина, вона – безмежний світ. Знайомимось!

- Оксанко, розкажи про себе.

- Я – звичайна людина із звичайним розпорядком життя без героїчних досягнень чи звершень. Єдине, що мене може вирізнити з поміж інших, то мій доволі специфічний характер, склад розуму, світогляд. Нехай про це краще розкажуть мої твори – в них “проковзує” вся моя сутність.

- За що ти любиш Бережани?

- Зізнаюся відверто, я не палаю неземною пристрастю до свого міста. Так, загалом воно гарне (завдяки багатій історичній архітектурі та природним краєвидам), затишне (я на дух не переношу величезні, гамірні “мегаполіси” з їх одвічною метушнею). Те, як його занедбали, перепрошую за вираз, загадили самі ж таки бережанці, начисто псує загальні враження. Надто мене обурює звичка люду смітити де попало та на кожнім кроці харкатися попід ноги – скоро так й стати ніде буде.

- Яку пору року ти любиш?

- Осінь і ще раз осінь. Чому? Не знаю, люблю, і все тут. Люблю за майже по-літньому теплий початок (і тепло це не ядучо-пекуче, як в розпал літа, а ніжне й благодатне), за благородну середину, коли все навколо вбирається у шикарні різнобарвні шати. Люблю навіть за кінець осені, коли в повітрі чітко пахне зимою й скорими холодами. Тому я не визнаю такого явища, як осіння хандра.

- Звідки ти черпаєш натхнення?

- А я його не черпаю, воно саме приходить незбагненним чином згори. А коли не приходить, доводиться себе силувати. Інша річ стимул, поштовх написати ту чи іншу річ – ним може стати будь-що: якийсь життєвий випадок, уривок з фільму, животрепетна тема передачі тощо. Все, що зачіпає мене за живе, збурює вир емоцій та переживань, якими кортить обов’язково поділитися із читачем.

- Хто підтримує тебе у твоїх літературних починаннях?

- Скажу коротко і без зайвих пояснень – мама, мамочка, мамуся.

- Чи багато у тебе друзів?

- А хіба їх може бути багато? Як на мене, справжні друзі – не ті, з ким ти можеш “потусуватися”, сходити разом на каву чи “на танці”, почесати язиками про моду-погоду тощо. Істинний друг – цей той, хто повністю розділяє твої життєві погляди, дотримується з тобою одних принципів, а відтак – у всьому тебе розуміє, підтримує та продовжує. Справжня дружба, як і справжнє кохання, – величезна рідкість у наш “прогресивний” час.

- Про що ти пишеш?

- Про життя. Не те життя, до якого нині звикла більшість, а про те, як його бачу я, яким воно повинне бути в моєму розумінні.

- Що отримує читач?

- Своєрідний тренажер для душі. Ми ж бо, приміром, тренуємо тіло, аби бути сильними й здоровими, чи розум, аби добре вчитися та працювати. Чого ж забуваємо, чи, радше, нехтуємо розвитком душі? Дуже хочеться вірити та сподіватися, що бодай комусь мої твори, хоч на йоту, допоможуть у цьому – не “атрофуватися” душею остаточно. На кого та як це подіє – то вже окреме питання, інколи серце – камінь, тож як не старайся засіяти туди зерна правди й доброти, однаково не проросте…

- Що ти вважаєш своїми життєвими цінностями?

- Моя цінність – “золоте” правило Христа: чини з іншими так, як тобі хочеться, аби чинили з тобою. В загальному, уся моя “філософія” – не моя, а Божа. До речі, на всяк випадок додам, що, як не дивно, а я зовсім не є релігійною людиною. Втім, релігія та віра – дещо різні речі…

- Про що ти мрієш?

- Бажаю стати повноправною письменницею, запитаною та “продаваною”, аби мої роботи ішли “в люди” та, безумовно, змінювали світ на краще, робили його чистішим. Дуже хочу зустріти справжнє кохання, єдину “половинку”. Я мрію, аби на Землі не стало болю та страждань. Якщо чесно – з егоїстичних причин мрію про це, оскільки чужі страждання спричиняють мені масу… неприємних переживань, і мене це “вбиває”. А так хочеться бути безтурботною…

Алла Соколовська