Почну з далекого 1966 р., коли сім’я мого чоловіка переїхала проживати у квартиру будинку 28 по вул. С.Бандери (в минулому Черняхівського). План житлового комплексу на цей будинок знаходиться в архіві міської ради, датований 1975 роком. Згідно плану в будинку проживають три сім’ї: наша – сім’я Дяковських, також сім’я Степана Гурського (колишнього міського голови), та сім’я Буцік. У грудні 2002 р. я на законних підставах приватизувала зазначену квартиру і маю на неї право власності. 

У кожної з сімей була власна прибудинкова ділянка землі в користуванні. Жодна із сімей не мала жодного документу, що підтверджував право власності чи користування земельною ділянкою.

В той час ми мали земельну ділянку на прибережній смузі потоку, а Степан Гурський використовував ділянку, що знаходилась ближче до двору. Саме він і запропонував обмінятись «городами». Я й подумала: «йому вигідно буде мати власний заїзд, а мені – кращий урожай з грядки». Угоду про обмін ми уклали усно, а от дозвіл на будівництво його гаражу я підписала. Згідно рішення виконавчого комітету міської ради від 1 грудня 1998 р. Степану Гурському дано дозвіл на будівництво господарського будинку з гаражем та літньою кухнею.

Проте поладне сусідство тривало лише 9 років. Саме тоді об’єднались у своїх діях Оксана Гурська та Ганна Буцік. Остання і прихопила собі самовільно земельну ділянку, обгородивши її. Мені й іншим членам моєї сім’ї постійно погрожували! Звинувачували у тому, що ми з дочкою скинули Ганну Буцік з драбини. Оксана Гурська закрила на замок вуличний спільний туалет. Нам обривали шнур, призначений для сушіння білизни, погрожували засипати очі перцем і навіть – вбити.

В кінцевому результаті сусіди, суттєво збільшивши і відгородивши дві свої земельні ділянки, мені не залишили нічого.

16 жовтня 2007 р. міська рада порекомендувала мені створити у згоді із сусідами Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ). І після отримання державного Акту на право власності, ми тоді зможемо пропорційно поділити між собою земельну ділянку.

У тому ж році я також написала до міської ради заяву з проханням надати мені, як і Степану Гурському, ділянку під будівництво гаража. На це отримала таку відповідь: «Відповідно до п.3 статті 42 Земельного кодексу України порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками». Отже, тепер мені була необхідна згода сусідів. А її я б не отримала.

Також я отримала відповідь на свою заяву від 17 грудня 2007 року: «Державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Гладким Я.В. притягнуто гр. Гурського С.С. та гр. Буцік Г.І. до адміністративної відповідальності за самовільно зайняті земельні ділянки».

А 21 грудня 2007 р. Державне агентство земельних ресурсів, а саме Управління земельних ресурсів притягнуло до адміністративної відповідальності всіх жителів нашого будинку за самовільне захоплення земельної ділянки.

5 лютого 2008 р. було відкрито провадження по справі в суді, а вже 22 лютого сесією міської ради було прийнято рішення надати Степану Гурському дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проте на будь-яку мою подальшу просьбу надати мені копії документів представники міської ради відповідали: «нічого не вирішуємо – справа знаходиться у суді».

01 квітня 2008 р. згідно ухвали Бережанського районного суду судово-земельна експертиза мала вирішити такі завдання: Розробити варіанти раціонального рівноцінного та пропорційного до займаної житлової площі співмешканців будинку поділу земельної ділянки, що належить Бережанській міській раді і виділена нею для обслуговування будинку, враховуючі розміри займаної площі квартир. Також я просила розробити оптимальні варіанти поділу прибудинкової території. Відповідач Степан Гурський не заперечував проти проведення експертизи. Представники Київського науково-дослідницького інституту судових експертиз надали декілька варіантів вирішення нашого земельного конфлікту.

29 вересня 2009 р. Бережанський районний суд Тернопільської області вирішив визначити порядок користування земельною ділянкою між жильцями будинку згідно другого варіанту судової земельної експертизи. При тому 24 грудня 2009 р. Апеляційний суд Тернопільської області визнав, що земельна ділянка за будинком не закріплювалась.

Вже 27 січня 2010 р. сесія міської ради вирішила закріпити за будинковолодінням по вул. С.Бандери, 28 в м. Бережани земельну ділянку загальною площею 748,66 кв.м. 

13 квітня 2010 р. представники земельної комісії рекомендували співвласникам будинку виготовити документи, що посвідчують право власності на земельну ділянку, знести самовільно встановленні господарські будівлі та автогаражі.

19 липня міська рада мені відповіла, що на даний час стосунки співвласників будинку такі, що не відповідають законам добросусідства, а тому встановити правила користування закріпленою земельною ділянкою є неможливим.

15 грудня 2010 р. інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області з представлених документів вияснила, що без дозволу на виконання будівельних робіт органів держбудконтролю громадянином Степаном Гурським власними силами розпочаті будівельні роботи з влаштування фундаментів під будівництво. Як наслідок - Бережанській міській раді було пропоновано невідкладно повідомити інспекцію держархбудконтролю та вжити належних заходів.

4 лютого 2011 р. депутат Олег Венчур зазначив, що рішення про закріплення земельної ділянки було з порушеннями норм земельного законодавства та підлягає скасуванню, бо будинковолодіння не є суб’єктом земельних відносин. Закріплення земельної ділянки анулювали, а от право власності на земельну ділянку, надане Гурському в цей час, не анулювали! Навіть суд не взяв на себе зобов’язання скасувати закріплення земельної ділянки, а міська рада, всупереч суду, анулювала. Ні прокуратура, ні Головне управління Деркомзему Тернопільської області не заперечували проти закріплення земельної ділянки. Цього ж дня Бережанський суд зазначив для громадянина Степана Гурського: «Хоч будинковолодіння не є суб’єктом земельних правовідносин, як про це твердить С. Гурський, однак саме він у 2000 р., будучи головою Бережанської міської ради, видав довідку про закріплення саме за будинковолодінням №28. Його особисті дії суперечать заявленому ним позову».

А стосовно цієї довідки, то за запитом пред’явити таку довідку: «Стосовно зазначених вами рішень міської ради від 29 березня 2001 р. та від 22.09.2000р. № 953 - даних рішень і з зазначеними номерами – не існує». Хочу зазначити, що за підроблення документів можна бути засудженим на термін до трьох років. Шкода, що порушені строки позовної давності.

10 лютого 2011 р. Тернопільська Комісія з проведення реорганізації на мій запит дала таку відповідь: «Передача Вам як власнику однієї з квартир у багатоквартирному жилому будинку частини прибудинкової території у власність, в свою чергу, порушить конституційні права на землю інших власників квартир, а відповідно до статті 13 Конституції України усі суб’єкти права власності рівні перед законом». Мимоволі напрошується запитання – чому ж не порушуються конституційні права наші, коли передали земельну ділянку у власність Степану Гурському?

Сподівання справедливо вирішити сусідський конфлікт була на місцеві вибори. Проте і тепер Бережанська міська рада відмовляє навіть у виготовленні проекту розподілу території кварталу, мікрорайону за рахунок місцевого бюджету у зв’язку з відсутністю коштів на такі види робіт.

Я звернулась у Верховну Раду, і тут 10 травня 2011 р. я отримала у відповідь на свій лист Депутатське звернення від Жебрівського Павла Івановича – Народного депутата України, який просив Тернопільську облдержадміністрацію, Бережанську міську раду, Державне агентство земельних ресурсів України та прокуратуру Тернопільської області організувати та забезпечити проведення повної всебічної та об’єктивної перевірки інформації, яку містить дане звернення. Також Павло Іванович вимагав надати вмотивовану відповідь щодо порядку користування земельною ділянкою по вул. С.Бандери, 28 в м. Бережани, у разі виявлення протиправних дій з боку інших осіб - притягнути їх до відповідальності. 

В Київ з міської ради пішла така відповідь: «Питання може бути врегульоване тільки після примирення співвласників будинку, бо даний спір вийшов за межі правового поля, залишивши лише негативні людські взаємовідносини». Цікаво, чи в компетенції міської ради є вимірювати, де саме межі «правового поля?» Крім цього, міська рада вказала, що приватизацію частини земельної ділянки Степана Гурського було проведено за згодою співвласників будинку, а цього бути ніяк не могло! 

24 травня 2011 р., коли комісія прийшла на подвір’я нашого будинку і ще не проводила ніякого обстеження, то Акт вже був надрукований Зеновієм Халупником, який один з примірників випадково залишив між нашими документами. Це знову доводить, що Бережанська міська рада прямо зацікавлена в однобокому, неправильному вирішенні земельного конфлікту. 

Також намагався на черговій сесії захистити мої права і депутат Ярослав Костів, проте інші депутати заявили, що нічого вирішувати не мають права, оскільки справа знаходиться на розгляді у суді. А я зазначаю, що коли Степану Гурському міська рада надавала документи на право власності, то справа теж знаходилась у суді – і це нікого не зупинило!

Мій чоловік, Мар’ян Дяковський, згідно Закону України про соціальний захист дітей війни, має право на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва. Але, незважаючи на букву Законів України, справедливість досі обминає нашу хату і не нашу-нашу земельну ділянку!

КОМЕНТАРІ:

 

- Конфлікт триває давно. Зі своєї сторони намагаюсь помирити сусідів, хотілося б, щоб розділили землю по справедливості, тому подаю депутатські запити у відповідні служби. Буду й надалі старатись залагодити конфлікт.

 

- Час від часу сусідам між собою вдається поговорити. Я навіть намагалась знайти різні способи владнати земельний спір. Доки все було гаразд, Марія Дяковська використовувала доволі велику частку землі. А потім всі почали переділяти землю вздовж та й впоперек. Якщо б  нам вдалось об’єднатись в ОСББ, то поділили б землю порівну, враховуючи і частку Гурського, на яку є акт права власності на землю. А також врахували б і ті 70 кв. м. незаконної добудови Дяковської. Ідеальним варіантом було б закріпити за кожним ту частку землі, яку всі мали на час купівлі житла. Проте ОСББ ми створити не зможемо, доки не досягнемо миру.