Економічний та моральний аспекти
Одним з інструментів української революції, що триває вже понад два останніх місяці, являється бойкот Партії регіонів. Спілкуючись із людьми, спостерігаючи за їхньою участю у цьому процесі, складається враження, що навіть протягом доволі тривалого часу і, навіть, у нас на Бережанщині, на жаль, не всі насправді розуміють суть та необхідність цієї кампанії.
Економічний бойкот
Бойкот Партії регіонів – це всеукраїнська громадянська кампанія бойкоту товарів та послуг, вироблених компаніями, що належать членам і прихильникам Партії регіонів. Бойкот розпочався у грудні 2013 року під час #Євромайдану у відповідь на не підписання Урядом України Угоди про Асоціацію з ЄС і репресії та побиття щодо мирних протестувальників #Майдану, журналістів тощо. Мета кампанії – якнайбільше погіршити фінансове становище членів Партії регіонів, а також спонукати їх до виходу із цієї провладної партії.
Свідомі учасники кампанії добре розуміють, що купуючи товари регіоналів чи користуючись їхніми послугами, вони сприяють надходженню отриманих з виручки коштів до т. зв. «общака» Партії регіонів, а звідти на премії беркуту, оплату тітушок, підкуп виборців і голосів депутатів Верховної Ради.
Як результат такого економічного бойкоту, наприклад, у Києві вдвічі впали продажі хлібобулочних виробів підприємства «Кулиничі», що належить члену Партії регіонів Володимиру Мисику. Кілька днів не працювали на Львівщині філії будівельних гіпермаркетів «Епіцентр», які належать Олександру Герезі. Зі слів депутата-регіонала Олега Царьова, за цей період значно скоротилися інвестиції закордонних партнерів у бізнес Партії регіонів.
Наприкінці січня Бережанський #Майдан організував бойкот супермаркету «Колібріс». Насправді торгова марка «Аванта», у підпорядкуванні якої перебуває мережа супермаркетів «Колібріс», не має приналежності до Партії регіонів. Мета бойкоту цього закладу в Бережанах – усунення від керівництва ним Олександра Чачо, члена Партії регіонів, депутата Тернопільської обласної ради або ж його вихід із ПР. Відповідне звернення було направлено дирекції ТМ «Аванта», однак жодного позитивного рішення з цього приводу наразі немає. Проте ходять слухи, що О.Чачо не планує покидати лав своєї партії, тож готується до полишення місця роботи...
26 січня бережанцями було проведено акцію бойкоту АЗС WOG по вул. Тернопільській. Власником мережі заправок WOG являється позафракційний депутат Верховної Ради України Ігор Єремеєв. Він, як свідчать факти, намагається «сидіти на двох стільцях». З одного боку Єремеєв долучався до допомоги київському #Майдану, з іншого - приймав активну участь у голосуванні в унісон разом з регіоналами, у тому числі й щодо прийняття «диктаторських законів» 16 січня, про що свідчить інформація на сайті Верховної Ради. Тому 26 січня це був своєрідний попереджувальний Всеукраїнський бойкот. Учасниками бойкоту й надалі пильно стежитимуть за його діями.
Ще одна установа в Бережанах, яка внесена до списку для бойкоту – це банк «Надра», власником якого є Дмитро Фірташ, один із основних спонсорів Партії регіонів. Щодо методів бойкоту банку, необхідно максимально обмежитися від його послуг, а саме відмовитися отримувати через цю установу зарплати, пенсії, припинити сплачувати в «Надрах» комунальні платежі, проводити перерахунки, здійснювати обмін валюти. Вкладникам рекомендується чимшвидше перевести свої депозитні заощадження до інших фінустанов.
Активісти кампанії Бойкоту Партії регіонів закликають утриматися від купівлі товарів, й особливо продуктів харчування, виробниками яких є підприємства членів Партії регіонів. Власникам магазинів необхідно відмовитися від ввезення таких товарів у свої торгівельні точки. Із детальним переліком товарів та послуг для бойкоту можна ознайомитися в інтернеті, в окремих ЗМІ, із листівок, що розповсюджуються на #Майдані.
Ще раз наголошуємо все це спрямовано на зменшення фінансової міцності саме провладної партії, на спонукання до виходу з її лав. Зауважте, економічний бойкот – це один із безкровних методів нашої мирної революції.
Суспільно-політичний бойкот
Економічний бойкот є лише складовою суспільно-політичного бойкоту Партії регіонів. Протягом останніх двох місяців в обласних та районних центрах переважно Західної України встановлювалися стовпи-«йолки» ганьби, оприлюднювалися списки членів місцевих осередків партії. Окрім того, станом на 27 січня цього року шість обласних рад (Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Івано-Франківська, Чернівецька, Полтавська) прийняли політичне рішення про припинення діяльності Партії регіонів на їхніх територіях. В ряді обласних та районних центрів депутатами місцевих рад було висловлено недовіру очільникам місцевих адміністрацій. Зрештою, всі ці заходи увінчалися певним успіхом: в окремих місцевостях осередки Партії регіонів саморозпустилися, при місцевих радах припинили існування фракції провладної партії, подекуди відбувся масовий вихід із її членів тощо.
Водночас, на тлі всіх цих процесів у суспільстві розгорнулася дискусія навколо морального аспекту бойкоту Партії регіонів: Чи маємо ми моральне право «переслідувати» когось за його політичні переконання, приналежність до тієї чи іншої партії? Чому від цих дій – бойкоту – мають страждати сім’ї членів партії, невинні працівники в установах та закладах регіоналів? Чому фінансові збитки мають нести звичайні продавці, чи не мати доступу до улюблених товарів покупці тощо? Особливо гостро це питання постає у маленьких містечках, селах, райцентрах, де практично кожен один одного знає, когось із кимось пов’язують родинні чи дружні стосунки.
Формально ці закиди мають право на існування. Адже в нашій державі (поки що!) існує багатопартійність, кожен має право вільного вибору політичної ідеології, своєї партійної приналежності. Однак, сьогоднішня влада, яку представляє Партія регіонів, розв’язала війну проти власного народу. Ця влада, а отже і партія, несе цілковиту відповідальність за беззаконня і тотальну корупцію в державі, блокування євроінтеграційних процесів, за спробу встановлення диктатури в країні, за розстріли, викрадення, катування незгідних із політикою злочинної влади.
Окрім того, останні події яскраво продемонстрували істинну сутність партії влади. Партія регіонів – це не політична ідеологія, це політично легітимізоване, тісно переплетене з криміналітетом, бандитське угруповання, яке ні перед чим не зупиниться, аби залишитися при владі.
Тому, з іншої сторони також виникає ряд запитань: Якою мораллю керуються, ті, хто продовжує підтримувати таку «партію»? Невже їх не гризе сумління за пролиту цією владою кров наших співвітчизників?
Щодо «невинних» працівників, продавців, покупців, то хочеться лишень запитати: чи маємо ми моральне право скаржитися на певний дискомфорт в особистому житті, на деяку фінансову скруту в той час, коли за наше майбутнє, за долю цілої країни інші складають набагато цінніші жертви – свої життя, здоров’я? В тій ситуації, яка сьогодні склалася в нашій державі кожен з нас однозначно мусить принести щось в жертву. Із цим не погодиться хіба що той, хто й справді не усвідомлює усієї глибини сьогоднішньої суспільно-політичної кризи. Тут, зрештою, як на війні, кожен мусить обрати по який бік барикад йому знаходитися.
Члени Партії регіонів
В контексті вище сказаного виник задум зробити своєрідну класифікацію членів Партії регіонів. Всіх наявних «регіоналів» можна умовно поділити на три категорії. Одні, вочевидь, й справді «свято» переконані в «ідеологічних засадах» своєї партії й готові всіма засобами підтримувати політику влади. Тому, мабуть, марно сподіватися від них швидкого виходу з партії. І все ж, щоб остаточно переконатися, чи саме таких «ідей» своєї партії вони хочуть дотримуватися і чи на таких «лідерів» рівнятися, їм варто переглянути наступні документальні матеріали, які не важко віднайти в інтернеті: «Криминальная оккупация Украины. История Партии регионов», «Янукович – двойная ходка», «Придворный шут Колесниченко» та ін. Ці фільми, а також події останніх місяців, гадаю, для кожного розкриють справжню сутність цієї злочинної партії.
Другу категорію представляють ті, котрі за їхніми твердженнями були змушені вступити до лав провладної партії через загрозу втрати роботи, посади чи якихось «привілеїв». Це представники із яскраво вираженою рабською психологією. Адже, навіть після всіх останніх подій, після стількох смертей та розгортання політичних переслідувань і репресій, для них страх можливої втрати роботи сьогодні переважає над страхом завтра втратити свободу. На жаль, вони й досі не усвідомлюють небезпеку своєї ймовірної участі у наступному ланцюжку цієї партійної системи: вчора – під тиском вступ до партії, сьогодні – страх висловити свою позицію, завтра – перетворення у безпосередній інструмент бандитського режиму або, навіть, у жертву цієї системи.
До третьої категорії належать ті, які, як виявилося, й досі не може збагнути коли і за яких обставин стали членами партії. І, що цікаво, навіть після стількох роз’яснень, як з’ясувати про свою ймовірну приналежність до цієї партії і при необхідності, як позбутися цього тавра, позиція таких «членів» партії обмежується лише тихим обуренням на кухні чи при гальбі пива і лише інколи публічно. Однак далі словесного протесту жодних реальних кроків.
А загалом, щоб припинити екскалацію «партійного переслідування» на місцевому рівні – на Бережанщині, найоптимальнішим рішенням було б оголосити Загальними зборами членів Партії регіонів про припинення діяльності районного та місцевих осередків партії. Зрештою, до цього й мала б підштовхнути регіоналів суспільна мораль.
Олександр Коковін
