Урок історії, який пройшов крізь серце

 

Я це зрозумів після того, як взяв участь у Реквіємі Пам’яті жертв голодомору, що проводився у школі № 3 міста Бережани наприкінці листопада. Цей захід був проведений для того, щоб ми, учні, завжди пам’ятали тих, хто пішов із життя в ті страшні роки, кого забрала найстрашніша смерть – голодна. Цього не можна не пам’ятати.

Затамувавши подих, слухали усі про те, скільки людей померло у ті лихі дні, слухали згадки тих, хто вижив, розповіді про крайнощі, до яких доходили люди. Впевнений, що байдужих не було, та і не могло бути, адже кістлява рука голоду забрала з життя багато працьовитих чоловіків і жінок, літніх людей і беззахисних, безневинних діток. Серед цих дітлахів були мої ровесники, старші хлопці і дівчатка, які усвідомлювали, що помирають голодною смертю, хоча так хотіли жити і гратися на сонечку. І були зовсім  малесенькі, крихітні малятка, які своїми пухкенькими рученятами тягнулися до матусь, плакали  і не розуміли, чому ж це рідненька цілує щічки, гірко плаче, а їсточки не дає.  

   

Зараз ми собі цього не можемо уявити, як це, немає чого їсти. Мама завжди приготує щось смачненьке і ще й просить, щоб піти поїсти. А в той час діти помирали, бо не мали навіть шматочка хлібчика, і готові були їсти усе, навіть бур’ян. Сценка про маму і дітей, в якій я брав участь, дала мені можливість пережити лише маленьку часточку того, що відчували люди. Але мені і цього стало достатньо, щоб відчути той страх і біль, щоб зрозуміти, що подібне страхіття не може повторитись.

Реквієм Пам’яті жертв голодомору – це найкращий урок історії, на якому мені довелося бути. І не лише бути. Ця історія пройшла крізь мене і залишилася в пам’яті і серці навічно.         

Я дякую всім організаторам цього заходу, адже саме через нього я зрозумів ціну куска хліба і усвідомив, через що пройшли люди, щоб вижити, щоб не збожеволіти з голоду і залишитися людьми. Відтепер я про це буду пам’ятати завжди.