Є лише одне місце, де люди, незалежно від національності та віросповідання, перебувають у повній злагоді. Правда, в багатьох випадках причина примирення банальна – смерть. Часто, за іронією долі, непримиренні за життя вороги опиняються в сусідніх могилах або в одній братській. Невідомо, чи комфортно їм лежати поруч, швидше за все їм байдуже. Переймаються цим, як правило, живі, та й в основному ті, в кого відсутнє почуття гумору. Серед таких – багато любителів вандалізму і реваншизму. Звичайно, знущатись з могили ворога легко, коли відчуваєш безкарність. Але це можна робити і цілком мирним шляхом, а саме байдужістю та ігноруванням.
На нашому цвинтарі багато могил воїнів інших національностей. В основному всі вони знаходяться в пристойному стані, крім одиноких могил з радянськими зірками. Біля них буйно проростає рослинність і надгробки потихеньку руйнуються. Звичайно вимагати від мешканців міста якоїсь особливої поваги до «воїнів-визволителів» не доводиться. В них або свої спогади про ті часи, або шокуючи родинні перекази.
Міфи радянської доби розвіялись досить швидко. І кожен має право по своєму відноситись до тих часів. Але ж попри все, на цвинтарі працюють люди, в обов’язки яких входить не тільки гробокопання (люди помирають не щодня), а й підтримання елементарного порядку на дорогах і сміттєзвалищах. На жаль, порядок ми бачимо напрочуд рідко, хіба що перед святами. Працівників частіше можна побачити на «замовленні» біля приватних поховань, а не при виконанні своїх функціональних обов’язків. А в цей час на могилах воїнів буяють трави, хай і не наших, але саме в нашій землі вони знайшли примирення як і поляки, австрійці, турки, німці і інші.
Смерть і час їх примирили, а ми воюємо і досі… Всі ці вояки стали жертвами історичних обставин, а які обставини заважають нам залишатися людьми? Для цього потрібно небагато, лише скосити траву…
С.Немержицький
