Чомусь готуючись до чергового інтерв’ю, захотілося погратися в «асоціації». Ви не повірите, але на моє прохання продовжити логічний ряд прізвищем відомого бережанця, я отримала 100 відсотків однакових відповідей. Готові відгадати загадку?
Отже: українська вишиванка - ковбойський капелюх - … Здогадалися?
Так, усі опитувані відповіли – Володимир ЯКИМІВ. Депутат п’ятого скликання, кандидат в депутати по 5-му виборчому окрузі... і непересічний самодостатній бережанець, без тями закоханий у рідне місто. Тож що це за людина, капелюх якого ви неодмінно помічали під час багатьох визначних подій Бережанщини?
- Як би це не банально звучало, але дуже хочеться отримати відповідь на запитання, яку буде цікаво почути не лише мені. Обираючи свій стиль, ти керувався власним смаком чи у твоїй манері одягатися схований таємничий підтекст?
Щодо “ковбойського” стилю, то його кілька років тому запозичив у Києві на одній із дискотек на Лівому березі. У вишиванках ходжу з 2007 року, відколи представляв Бережани чи Україну в подорожах у Польщу (як громадський діяч або депутат міської ради). Отака суміш разом називається “галицький ковбой”.
- Яким коштом проходять поїздки до Польщі за “наукою в побудові кращого життя і міського самоврядування” і що саме ти запозичив і вніс в свою практику з цих поїздок?
У більшості поїздок я був як член “Екологічного клубу “Край” (голова - Галина Проців) за кошти міжнародних Фондів. Цього року власним коштом їздив як голова громадських організацій “Рідне місто” та “Мальовнича Бережанщина” - за сприяння міської та районної рад готуємо спільний проект з поляками по створенню Туристично-інформаційного центру в Бережанах. Усе, що сподобалося мені на Заході, намагаюся реалізувати через громадську, підприємницьку або депутатську діяльність.
- Можна дізнатися більше про твою громадську діяльність? Зокрема про ті організації, у яких ти є головою?
У 2006 році спільно з Оксаною Постолан та Василем Павуком заснували Кластер сільського туризму “Мальовнича Бережанщина”. Організація займається розвитком туризму на Бережанщині, для популяризації нашого краю - приймаємо участь в організації та проведенні виставок (найчастіше - в Краєзнавчому музеї, доводилося нам і область представляти у Києві), навчальних семінарів (в нашому Центрі зайнятості, в Рогатині, зараз ОДА просить в Гусятині поділитися досвідом), фестивалів (Бережанського замку, “Рурисько”, Західноукраїнська виставка-фестиваль), концертів... Зараз “Мальовнича Бережанщина” спільно з Шибалинською сільською радою реалізовує проект, підтриманий Міжнародним Фондом “Відродження”, по утепленню дитячого садка “Дзвіночок” села Шибалин.
“Рідне місто” було утворене у 2008 році спільно з Володимиром Ціпліцьким (редактор газети “Береж інфо”) та Русланом Куликом (помічник-консультант народного депутата України П.Жебрівського). Організація займається соціально-економічним та культурним розвитком міста. Розробляємо проекти, які реалізуємо самі або через міську раду, чи подаємо на підтримку у різні Фонди.
Також вже кілька років очолюю Громадську раду при райдержадміністрації.
- Дивна ти людина. От скільки тебе знаю, ти постійно у роботі. Мало таких особистостей зустрічала на своєму шляху. «Фанат» рідного міста. Інакше я тебе назвати не можу. Скажи, для чого тобі усе це? Невже не простіше прийти на чергове депутатське скликання та проголосувати «за» чи «проти», як це роблять більшість депутатів?
Звісно що простіше. Проте рішення, які приймає міська рада, є важливими для міста, я не можу дозволити собі легковажно ставитися до людської довіри. А “усе це” я роблю для себе - лише так я відчуваю себе живим! (посміхається)
- До речі, про «за» та «проти». Чула, що на засіданнях сесій ти нерідко висловлюєш свою думку, яка часто не співпадає з напрямком мислення більшості. Неважко бути «білою вороною», адже вільнодумцям найлегше нажити собі ворогів?
А це капелюх так впливає - адже ковбої люди вільнодумні (сміється). Мені дійсно інколи доводиться чути погрози від депутатів чи підприємців, але я не можу проголосувати інакше, аніж диктує мій розум. А все через те, що я є “людиною принципу” - як от був проти розміщення АЗС по вул. Тернопільській (де за генпланом ДІАЗу мав бути готель), так і досі жодного разу не заправляв там власний автомобіль.
- Працюючи депутатом, ти мав можливість змінити ситуацію в місті на краще. Що особисто ти зробив для покращення життя бережанської громади?
До того, як стати депутатом, мені, як і більшості людей, здавалося, що міська рада в змозі вирішити будь-яке питання протягом кількох днів, проте чомусь не хоче цього робити. Після кількох місяців роботи депутатом я зрозумів, що не все так просто. Тому після подання свого депутатського запиту по освітленню мікрорайону “Східний” (жив тоді там), терпляче чекав на його реалізацію більше двох років. Добре хоч постачання води було зроблено швидше.
В міській раді я працював у земельній комісії, яка готувала близько третини усіх сесійних питань. Представляв інтереси міста на міжнародних зустрічах та відстоював їх у судових справах (зокрема по “Кеннер-Україна” та незаконних забудовах). Приймав участь у розробці Стратегічного плану розвитку Бережан та розширенню меж міста...
- Що плануєш далі робити, якщо тебе оберуть на наступний термін?
Коли я переселився на вул. Валову, стикнувся із відсутністю цілодобової подачі води. Та вникнувши в проблему постачання води в місті трохи більше, зрозумів, що запитами не обійтися. Тому зараз наша організація “Рідне місто” готує проект по вирішенню даного питання, який збираємось подати в міську раду. Проте це питання комплексне, тож після його реалізації наше місто стане екологічнішим, з новими тротуарами та оновленими дорогами...
- А тепер «питання місяця». Не знаю як тебе, а мене ним, кажучи мовою молодіжного сленгу, просто «дістали». Чому ти зняв свою кандидатуру на посаду міського голови? Можливо поштовхом до цього стала якась вагома причина?
Уточнюю - не зняв, а не подав. Так склалася ситуація, що партія “Наша Україна”, членом якої я є з 2006 року, на вибори в районі вирішила йти із побратимами - Конгресом Українських Націоналістів. Спільним кандидатом було запропоновано голову районної ради Романа Висоцького, який допоміг підсилити рейтинг партії. Тому прийти від іншої партії в міську раду головою, де більшість вважатиме тебе “зрадником”, було б нерозумним рішенням. А перебігати з партії в партію - це, вибачте, бути “політичною проституткою”. І Романа Костянтиновича я досі вважаю своїм вчителем і наставником.
- Дякую, Володимире, і бажаю тобі перемоги на виборах по твоєму округу!
Крістіна ШУШВАЛ
