Кінець липня для похилих краян-бережанців згадується як час визволення Бережанщини від німецько-фашистських загарбників. І хоч ці дні не пов’язані з круглою датою, та все ж хочеться, щоб бережанці знали і пам’ятали, що любий окупант є все ж окупантом, а не доброзичливцем. Дехто в Західній Україні вважає, що, «можливо, було б краще під німцями». Але така думка є помилковою. Німеччина не прагнула звільнити український народ від більшовизму, вона прагнула завоювати Україну, використати як сировинний придаток, особливо наші чорноземи і корисні копалини, а народ перетворити в рабсько-робочу силу. Всі підприємства, міста і села Європи ще в 1938 р. були розподілені кожному німцеві, слов’ян вони взагалі не вважали за людей. А своїм нападом хотіли здійснити давню мету королів і кайзерів про Україну як «німецьку Індію», тобто багату колонію. Таку ідеологію «фюрер» підкріпив антибільшовизмом і расистською ідеологією та численними закликами перетворити Україну на аграрно-сировинний придаток «рейху», включивши її до «великонімецького простору». Гітлер прагнув якнайшвидше захопити Україну і позбавити Москву надзвичайно важливої ланки в економічному і стратегічному плані. І хоч дещо краще в час окупації відносились до Західного регіону, ніж до Великої України, та добра від загарбання ми не отримали б.
І все ж повернемось до визволення Бережанщини. У звільненні Бережан брала участь перша гвардійська армія під командуванням генерал-полковника А.А.Гречка. Це була Львівсько-сандомирська операція, яка проводилась силами Першого Українського фронту в період з 13 липня по 29 серпня 1944 р. Бій за Бережани був впертим, бо відкривав шлях на Галич – це добре розуміли фашисти і тому не хотіли здавати міста, створили міцний вузол оборони. Німці будь-що хотіли укріпитись в Західній Україні і залишити цю територію за собою. Влітку 1944 р. було створено міцні укріплення вздовж Тернопільської області, що проходили по вигідній місцевості – по заболочених заплавах Стрипи, Золотої Липи, Гнилої Липи, а залізничні колії були перетворені ворогом на опорні пункти. Кілька рядів у повний профіль траншей з дотами, оповитими колючим дротом, десятки тисяч протитанкових і протипіхотних мін – все це фашисти називали «Лінією принца Євгена». І сподівалися за її укріпленнями не пропустити радянські війська до його промислових центрів з нафтою. Три місяці йшла підготовка і три місяці бої на «Лінії», але коли радянські війська підійшли до Бережан, фашисти на цій лінії протримались тільки три дні.
Бережани були міцним опорним пунктом фашистів. Тому брати його вирішили обхідним маневром з двох боків. Перша рота 129 гвардійської дивізії форсувала Золоту Липу і Ценівку, а інші військові підрозділи направились на південно-західну частину Бережан і на с.Вільховець. В їх плани входило перекрити дорогу відступу фашистам на Рогатин, а разом з тим замкнути оточення німецьких військ, що були в Бережанах. А наступ 320 стрілецького полку зі сторони Шибалина та Жукова з одночасним просуванням 330 полку зі сторони Потутор створював можливість замкнути кільце оточення фашистів.
21 липня під вечір радянські війська посилили наступ на позиції противника зі сторони Шибалина і Потутор де появилися танки, а згодом і літаки, які знищували скупчення ворожих військ. Серед фашистів почалася паніка. Полк німецької піхоти, що знаходився тоді в Бережанському лісі, був атакований з землі і з повітря.
Зранку 22 липня 1944 р. на центральній площі міста появились перші групи радянських розвідників (командир взводу, старший сержант В.І.Конєв і старшина Мірошниченко). Серед перших, хто ввійшов до міста, була рота бійців 320 стрілецького полку (командир роти лейтенант Іжеденов), а також взвод бійців старшого сержанта Погодіна і взвод автоматників із 335 стрілецького полку (командир Коцюба). За ними рушили підрозділи 320 стрілецького полку. Та це не було ще повне визволення Бережан. Фашисти ще декілька раз входили в місто, але ненадовго. 278 бережанців зі зброєю в руках брали участь у розгромі німецько-фашистських загарбників, з них 57 загинуло.
Ось пройшло 67 років з часу визволення, а земля й до нині стогне від болючих ран і не по-людськи похованих тисяч жителів Бережанщини, особливо євреїв. Є що згадати жителям с.Рай, в каменоломнях якого покояться сотні невинних… Хай ці дні залишаться назавжди в нашій пам’яті з розумінням, що війна – це зло. І давайте будемо сіяти тільки добро і красу – «троянди й виноград – красиве і корисне».
Олександра ТРОХАНЯК
