16 листопада 2012 року в Бережанському краєзнавчому музеї відбулась презентація книги українського філософа, антрополога, етнолінгвіста, культуролога і поета, наукового співробітника Інституту народознавства НАН України Романа Кіся «Як зупинити розукраїнювання України?» (Львів: Видавнича фірма «Афіша», 2012 - 300 с.).
Організували захід Краєзнавчий музей та БМГО «Рідне місто».
Мова йшла про захист української мови, зокрема, про:
- засилля інформаційного простору неякісним, неукраїнським продуктом;
- відсутність української філософської школи та української термінології;
- етнокультурну марґінальність;
- тотальне нівелювання цінностей та байдужість;
- формування в кожному населеному пункті потужного українського середовища.
Роман Кісь вважає, що важливим є “відновлення українофонного міського довкілля” (а не про витіснення довкілля русофонного). Йдеться про створення природної «оселі» для слова, для культури, “для нормального і здорового колообігу сенсів”.
В контексті нинішнього стану радіоефіру згадали про акцію відомого повністю україномовного радіо «Львівська хвиля», коли 15 листопада цілу годину в рамках передачі «ВСЁ и СРАЗУ на Львовской Волне» ведучі Андрій Великий і Влодко Лучишин вели передачу російською мовою, в ефірі звучали пісні у виконанні Веркі Сєрдючкі, «Нє Ангелов», «Голубая волна» Боріса Мойсєєва…, а завершили «класикою» – «Владімірскій централ». То все було в рамках проекту захисту української мови. Час від часу в ефірі звучало:
“Звикай! Ще трошки твоєї байдужості і так буде! Твоя мова може залишитися тільки в твоїх спогадах”. Годинна передача досягла мети – збудила, збурила радіослухачів, яких на час передачі зафіксовано рекордну кількість. А скільки громад спокійно «спить»? Ними опанувала байдужість. Ось де біда. Мені це нагадало статтю в «Молоді України» деcь наприкінці 80-х років минулого століття «Країна суцільної електрифікації: всім все до лампочки».
Особливо загострило дискусію питання марґінальності. Роман Кісь пише: «Марґіналам притаманна криза ідентичності: людина «вийшла» із попереднього соціокультурного довкілля (та безпосередньо із тієї референтної групи, що до неї вона була причетна), але не-до-інтегрована у нову спільноту (у новий соціокультурний світ) і «не визнана» новим своїм безпосереднім довкіллям за цілковито «свою».
Одні вважали, що вихідців села у райцентрі, мешканця малого міста, який приїхав у обласний центр чи інше велике місто, не варто розглядати як «негативного героя». Інші дорікали, що досить часто такі індивідууми не є носіями культури того середовища, в якому зростали, а відразу намагаються прилаштуватися до нового оточення. На це Роман Кісь у своїй книзі каже: «Вже й українське село (а його все ще наші наївні «просвітяни» та «культурники» розглядають як незнищенний «бастіон українства») роз’їдає ерозія марґіналізації. Вже і тут, на селі, руйнування традиційних християнських засад, гранична релятивізація секуляризованих етичних норм (а, властиво, – безнормованість і свавілля…); безоглядне розтрощування усіх і всіляких моральних скрижалей, цинічне опльовування «старіков», руйнівний неґативізм до всього «раґульського» досягли вже того ступеня, за котрим починається розрив між поколінної трансмісії у діяхроннім самовідтворенні культури…»
Вже після закінчення презентації обговорення в кулуарах не обмежувалось питанням мови. Розмова на тему «А як зупинити розбережанення Бережан?» тільки окреслила коло проблем, які варто обговорити: спаскуджений став, сплюндрований Рай, загаджений і перетворений у міську каналізацію Зарайський потік, далеко не Золота Липа, пластикові архітектурні «шедеври» в центрі міста, «дерибан» земельних ділянок на 49 років, різноколірні розцяцькані фасади будинків у центрі міста…
Цей ряд можна продовжувати. Та як це зупинити? Як зупинити розбережанення Бережан? Чимала група чиновників і народних обранців розглядає та використовує ресурс громади як засіб для особистого збагачення, а посаду – як інструмент втілення своїх прагматичних і корисливих задумів.
З кожним роком Бережан у Бережанах стає все менше…
Вирішили, що про «розбережанення Бережан» варто поговорити за окремим «чисто бережанським» круглим столом за участю небайдужих мешканців міста, представників інституцій влади, громадських організацій і політичних партій, кандидати в народні депутати від яких напередодні виборів так багато пообіцяли кожній територіальній громаді, кожному населеному пункту…
Це вже друга поспіль презентація у Бережанах, коли присутні купили в автора всі книги, який той привіз. Два тижні тому така ж доля «спіткала» Андрія Кіся під час презентації його книги «Сльоза і камінь». Кілька учасників презентації отримали від Романа Кіся його книгу “Фінал третього Риму. Книга друга. Осторонь Азіопи” в нагороду за цікаві питання. До речі, гість констатував, що таких питань, які йому задали в Бережанах, він не чув за останні 10 років навіть у Львові.
Ось так живемо в райцентрі і намагаємось формувати українофонне середовище в окремо взятому українському малому місті Бережани.
P.S. 23 листопада в Краєзнавчому музеї буде наступний гість – український поет, драматург, есеїст, перекладач Олег Лишега з презентацією нової книжки «Великий міст».
Микола Проців
