В сніг чи град, в туман чи спеку – вони виходять на роботу, щоб служити нам, невдячним пасажирам, від яких окрім «Шо так дорого?» та «Зупиніт тутка» і елементарної подяки не дочекаєшся! Ще й нарікаємо – «Ото водії пішли – хамлять на кожному кроці!». А чого ж ви чекаєте, люди добрі? Якщо від більшості пасажирів не те що «дякую», ба, навіть посмішки годі чекати. То що ж вимагати від людини, якій замість того, щоб слідкувати за дорогою та безпекою пасажирів, приходиться цілодобово вислуховувати скарги та споглядати похмурі незадоволені лиця. Постидайтеся, бережанці, згадайте чудову приказку «Як гукнеться, так і відізветься» – і гляди, незабаром і жителів нашого міста можна буде назвати «висококультурними». А поки що над цим тільки працюємо…

Не знаю, кому як, а мені професія водія завжди видавалася однією із найскладніших та найвідповідальніших. І це не лише тому, що я блондинка. Неодноразово, споглядаючи як працюють водії автобуса (а саме про них сьогодні піде мова), я не переставала дивуватись. Ну як, як одночасно можна керувати транспортом, перевіряти пред’явлений білет, рахувати пасажирів, та в сотий раз пояснювати дотошній бабусі, що «ті штири гривні» на проїзд встановлює держава? Славнозвісний Юлій Цезар від сорому сховався би в куток. А вони працюють! Незважаючи на «європейського класу автобуси, бережанські автобани та інтелігентних пасажирів»… 

Про далеке минуле та світле майбутнє бережанських «автобусиків», разом з директором ТоДВ «Бережаниавтотранс» Василем Тарасовичем КРІЛЕМ і водіями Михайлом Мироновичем ТЕРНОВИМ та  Юрієм Порфирійовичем В’ЯТКОВСЬКИМ,  ми поговоримо напередодні Дня автомобіліста та дорожника, що традиційно відзначається у останню неділю жовтня.

Оновлення автопарку закінчилося у 2008 році. І в нас, і в цілому по Україні цей процес було припинено. Ми не є державне підприємство, тому придбання нового рухомого складу проходило за рахунок залучення кредитних коштів. З 2008, з початком кризових явищ в економіці держави, у банківському секторі отримати кредит стало майже неможливо – це раз, ну а друге – це підняття відсотків за кредити.

В травні 2012 ми погасимо теперішній кредит. Після завершення цього процесу піднімемо питання про відкриття наступного, який і буде направлений на придбання нових автобусів. Але треба відмітити, що з втратою такого гіганту автобусобудування, як «Львіський автобусний завод», в Україні почали виробляти автобуси, яким по довготривалості експлуатування далеко до колишніх ЛАЗів. Так, якщо автобуси ЛАЗи слугують по 15 років, і піддаються ремонту, то сучасні Еталони, Айвени та Богдани вже після 5 років експлуатації потребують значних капіталовкладень. А їх силові агрегати, зокрема двигуни, хоча і є економними по витраті палива, проте не пристосовані до умов експлуатації в наших умовах. Але маємо те, що маємо. ЛАЗ за роки Незалежності так і не зумів виготовити автобус середньої пасажиромісткості, аналогічної хоча б російському ПАЗу. А ті, що випускають у малій кількості зараз – дуже дорогі. Скажімо, вартість Лайнера 9, а це замінник ЛАЗ 695, коливається в межах 450 тисячі гривень… Так і живемо з надією на краще.

 

Пригадую слова колись відомого всім дяді Стьопи-Велікана: «Всє у нас профєссіі почьотниє, всє у нас профєссіі важни». Лікарі говорять, що найважливішою є їхня професія, вчителі теж борються за першість вважатися найкращими. Але скажіть, будь ласка, якщо той самий шофер не привезе  дітей до школи, чи лікаря до пацієнтів, що ж тоді буде? Висновок – неважливих професій немає, – ділиться думкою з цього приводу Юрій Порфирійович.

– Якщо говорити про вимоги до нашої професії – продовжує Михайло Миронович,– то одним з головних факторів є наявність фізичного і психічного здоров’я, навіть більшою мірою останнього. Буває, іноді приходить людина, і питає: «Шофер, а чому ви кричите?» А ми ж не завжди винні, дуже тяжко переключитись, якщо попередній пасажир «витріпав» тобі усі нерви. Якраз в таких випадках і стає в нагоді вміння взяти себе в руки, та справитись зі стресом. Зрозумійте, ми – теж люди, і у нас теж буває поганий настрій та життєві проблеми. Мало хто, заходячи в автобус, турбується про стан дороги, по якій пролягатиме маршрут, чи про жахливі погодні умови за вікном. А водій, окрім цього, ще й бере на себе відповідальність за життя десятків людей! Тому, будь ласка, поважайте працю водія та з розумінням ставтесь до ситуацій, що виникають під час подорожі.

Ну, це як і у всіх водіїв – щоб на початку робочого дня першою у автобус не зайшла жінка. (Хочу наголосити – ніякої дискримінації!) Також віримо у «пусті відра та чорних котів» поперек дороги. Хочете вірте, хочете ні, але у більшості випадків ці народні прикмети збуваються, тому намагаємося бути обережними – сміється водій Терновий. 

А ще існує один поважний ритуал між шоферами автобусів, що взагалі не залежить від держави та національності – доповнює Юрій Порфирійович – підняття лівої руки вгору для привітання. Пригадую собі історію, коли під час подорожі Вільнюсом (я був водієм автобусу), постійно вітався даним способом з зустрічними водіями. Пасажирка, що сиділа поряд довго-довго мовчала, щось зосереджено обдумуючи, а тоді сказала – «Шофер, ви напевно дуже популярні, адже маєте всюди багато друзів».

Наше автотранспортне підприємство одне з трьох в області (окрім Чортківського, та частково Тернопільського), що на сьогодні зберегло пасажирський склад, штат ремонтних працівників та частину рухомого складу. Яка ціна цього – знає лише наш директор Василь Тарасович. Саме завдяки його неймовірним зусиллям наш автопарк вистояв в умовах важкої економічної кризи, та успішно працює. Міняються президенти, міняються прем’єри, але ніхто і ніколи не приділяв ніякої уваги транспорту. Нас ось уже як 20 років посадили в човен, і кинули в гірську річку, і цих 20 років ми гребемо проти течії, і з місця зрушити не годні. Та всі розуміємо: варто тільки підняти догори весла – течія понесе нас невідомо куди, і ніхто не знає де ми опинимося…

За роки функціонування автопарку в нас сформувався колектив професіоналів, що безаварійно пропрацювали увесь час: водії І.Вишньовський, В. Вовк, С.Оберський, В.Сута, В.Гнаткович, Т.Дворняк, Т.Гойдич та багато інших. 

Років 6-7 тому в наш колектив влилась велика партія молодих водіїв, що переймаючи досвід старшого покоління, вже стали професіоналами вищого ґатунку: В.Уданович, В.Шостацький, В.Воловник, Т.Шачко, В.Барна, С.Рибак та інші. Про них можна сьогодні сказати, що вони не лише за кермом, а й за столом тримаються на рівні зі старшими водіями. Я більш ніж переконаний, що в той човен ми пересадимо молодших колег, і вони, напевно, таки зможуть просунути його вперед, адже зараз на нього тиснуть зі всіх боків.