У кожного міста, як у людини – своя доля. Не простою вона виявилася у Бережан – міста, яке розкинулось між чотирма пагорбами, у долині яких несе свої води мальовнича ріка Золота Липа з притокою Зарайський Потік.

Історія Бережан – це історія багатовікової боротьби проти загарбників, які топтали нашу землю, нищили народ. Та попри всі негаразди місто живе, розвивається, надихає мешканців на нові здобутки та перемоги.

На східній околиці давнього міста збереглися руїни величного середньовічного замку, в будівлі Ратуші - унікальний музей сакрального мистецтва, заворожує погляд своєю величністю церква Святої Трійці, храми різних конфесій, а з північної сторони виблискує вежа-сигнатурка Бернардинського монастиря, який входив в оборонне кільце XVI-XVII ст.

Варто згадати дерев’яну церкву Св. Миколая. Її спорудженню посприяв власник Бережанських земель – Микола Гієронім Синявський. Церква збереглася в часи обох світових війн і дійшла до сьогодення. Часто її називають Адамівською, адже побудована вона разом із передмістям Адамівка (1584 р.). Церква залишається відомою своїм бароковим іконостасом та куполом рідкісної складної форми з двома зламами – прямокутним та гранчастим. Це одна з найстаріших національних пам’яток архітектури в Бережанах.

В останній третині XVI ст. Бережани розрослися на захід і північ, вийшовши за визначені старі межі міста. Так утворилося передмістя – Містечко. Перша містечкова вулиця сьогодні має назву Богдана Хмельницького. По ній, свого часу, проходив шлях, що з’єднував два політико-адміністративні та економічні центри – Львів і Теребовлю. По другий бік вулиці змійкою несе свої води річка Зарайський Потік, яка бере початок з джерела в Райському парку. Над потоком з давніх-давен росли плакучі берези, які купали своє гілля у водах річки. У затінку беріз відпочивали різники, в яких життя і праця були пов’язані з цією вулицею, тому вона називалася Різницькою. З приходом Радянської влади вулицю Різницьку перейменували на Богдана Хмельницького.

Усім, хто знає минуле та сьогодення Бережан, добре відома одна з головних вулиць міста – Степана Бандери. За твердженням Володимира Бемка, якого справедливо називають «Провідником Бережанської Землі», дану вулицю називали теж Містечком і лише в 1920-х рр., з приходом польської влади на українські землі, її перейменували на честь видатного польського поета Юліша Словацького, а в 1948 р. виконком міської ради прийняв рішення «Про перейменування вулиць по місту Бережани». Перейменовано було 37 вулиць, серед них і вул. Словацького, яка стала носити ім’я радянського генерала Черняхівського. У 1997 р. цю вулицю названо іменем провідника ОУН С. Бандери, а в 2005 р. - встановлено його погруддя перед будівлею РВВС.

Між двома валами лежить вулиця Академічна, яка в довоєнний період  мала назву Синявських, а пізніше звалася Садова. Паралельно до неї, стрімко збігаючи вниз від вулиці Райської (в нинішній час – Б.Лепких), була безіменна вулиця, яка нині названа іменем О. Кульчицької.

В глибину століть сягає історія вулиці Львівської, краєвиди якої зачаровують бережанців неповторною красою. Недарма багато легенд складено про став та річку Золоту Липу, про гору Сторожисько, які оконтурюють цю старовинну вулицю. Її назва походить через спрямування на Львів. У різні часи намагалися перейменувати вулицю, але традиційна назва завжди поверталася до неї. Так, у 1948 р. вул. Львівську радянські можновладці нарекли Проспектом Сталіна, але з перших років Незалежності вона знову отримала свою первинну назву. На вулиці Львівській, при дорозі, в тому місці де починається озеро, височіла брама, яка до кін. XVIII ст. складала частину оборонної системи міста, яка  теж називалася Львівською.

У підніжжі мальовничої гори Звіринець, здавна красується чепурна  Бережанська вуличка Хатки – її далеке минуле нам мало відоме. Можливо, що вулиця є відгалуженням чорного шляху, який в XV-XVII ст., прямував з Тернополя до Підгаєць.

Стрімко піднімається вгору мальовнича вулиця Руська і прямує в сторону села Рай. Багато історичних подій бачила ця вулиця. Багато відомих людей ходило її тротуарами. Одним з її жителів був краєзнавець Федір Кржечківський, який залишив нам неповторну поезію.

Продовженням вулиці Руської є вулиця Лепких, яка бере свій початок в долині між будівлями XIX ст. і прямує на гору, яку в часи Богдана Лепкого називали Олімпом. З гори видніються вежі церков та Ратуші, дахи історичної частини міста.

Багата на історичні події вулиця Вірменська. По ній свого часу ходили вірменський священик Деодат Горбач, майбутній маршалик Едвард Ридз-Сміги, просвітитель Маркіян Шашкевич, поет та письменник, маляр та краєзнавець Богдан Лепкий. Це вулиця, яка пам’ятає вали XVI ст., будівництво Вірменської церкви та церкви Святої Трійці. Тут не тільки озиваються століття й імена, тут карбується пам’ять.

Серед цікавих в історико-архітектурному відношенні кварталів слід відзначити найкоротшу бережанську вулицю – Банкову. У 1920-1930 рр. вона називалася вул. Гартлера – на честь місцевого архітектора кінця XIX ст., який проектував більшість споруд адміністративної частини міста. Першим з’явився будинок Магістрату у середині XIX ст., другим – Повітова рада, а на початку XX ст. – будівля банку.

Не лише архітектура та краєвиди зачаровують гостей міста – бережанська земля щедра видатними науковцями, кваліфікованими лікарями, вчителями, художниками, інженерами, економістами, журналістами, юристами. Серед них: Андрій Чайковський, Богдан Лепкий, Маркіян Шашкевич, Лонгвин та Зіновій Мігоцькі, Микола Бездільний, Орест та Богдан Гижі, які пішли у засвіти, та пам’ять про них витає досі.

Оксана Гурська, науковий співробітник ДІАЗ