Її далеке минуле нам мало відоме. Про те, що Хатки забудувалися у XVIII ст. на вигідній в давнину території, свідчить такий факт – вулиця з північної сторони впирається в старовинну трасу дороги, що веде з Тернополя через Рогатин до Львова. Якщо глянути глибше в давнину, то можливо ця вулиця є відгалуженням чорного шляху, який в XV-XVII ст.,  прямував з Тернополя в Підгайці.

 

Вдивляючись у фотокадри в другої половини XIX ст. видно, що цією вулицею проходив шлях з Тернополя до Підгаєць, і можна припустити, що він трактувався, як цісарський.

Свої обійстя вулиця розкинула на схилах та підніжжі гори Звіринець. В часи володіння Бережанами родиною Синявських, в лісі водилося багато різної звірини, на яку вельможі влаштовували полювання.

  

Історія цієї вулиці - цікава та героїчна.

В 1927 році експедиція під керівництвом Львівського археолога Юрія Полянського виявила на території міста залишки трьох стоянок, що відносилися до доби пізнього палеоліту. На місці однієї із стоянок, на схилі гори Звіринець, знайшли залишки крем’яної майстерні давніх часів. Тут викопано первісні знаряддя праці та велику кількість відходів від крем’яного виробництва.

В роки Другої світової війни відгомін кривавого бою на горі Лисоні прокотився над Хатками, заліг глибоко в душі народу, який був очевидцем кривавих подій і який сьогодні з покоління в покоління вшановує пам’ять оборонців краю. Біля підніжжя Стрілецької могили завжди букети польових квітів, принесені родинами, що проживають на Хатках.

 

Щоб відповісти, чому вулиця називається Хатки, ще раз глянемо на досі збережені старі будівлі. Це – невеличкі будиночки (хатки), які мають дві кімнати, посередині кухню та сіни. Якщо глянути на Хатки зі сторони вул. Тернопільської, то видно, що багато будівель побудовано в часи панування Польщі на наших теренах. Велике помістя посеред Хаток, що складалося з трьох будинків, які знаходяться в наш час під номерами 90, 91, 92, в 1938 році належали панові Домбровському, який панував на цих теренах до 1944 року.

В старих будинках переважно живуть переселенці із Лемківщини, яких в 1944-1946 р.р. депортували в Бережани.

Зі сторони Підгаєць, на невисокому пагорбку розташувався центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді. В цій будівлі у 80-90-х роках минулого століття здобували виробничі навики учні Бережанських шкіл, а в 60-х роках приміщення належало допоміжній школі. Цей будинок споруджено у XIX ст. монахинею Марцелею, як притулок для дітей сиріт. Територія навколо притулку була впорядкована і пристосована для щасливого дитячого проживання. Марцеля разом із дітьми висаджувала багато квітів, а також розбивала грядки, на яких діти обробляли городину. Померла монахиня в 1854 році, похована на Теребовлянському цвинтарі.

 

На розі вулиць Хатки і Тернопільська, на місці старої каплиці (в роки радянської влади вона слугувала місцем продажу гасу для населення), яка згадувалася вперше в 1930-х роках, у 1994 році, з ініціативи греко-католицької громади навколишніх вулиць,  побудована нова каплиця Івана Хрестителя. Працювали над спорудженням каплиці родини Кияків, Крегелів, Луцівих, Прокіпчаків, Шачко, розмальовував каплицю Микола Антонів. 

Середня частина вулиці забудована в 60-70-х роках,  на місці саду та на полях п. Домбровського. Ще до нинішніх часів мешканці Хаток згадують розлогі каштани, міцні дуби, які обрамлювали вулицю.

Нині впорядковані хати, квітучі сади, веселе щебетання пташок та галас дітвори прикрашають вулицю, з якої, як з Високого Львівського Замку, можна розгледіти наші старовинні Бережани. 

 

Але всю цю красу руйнує розбита болотиста дорога, якою під час негоди не можливо пройти. Думаю, що варто задуматися мешканцям нижньої сторони вулиці, які свого часу не дозволили міській владі зробити ливневі каналізації, щоб впорядкувати дорогу, то стічна вода не стояла б озерами вздовж вулиці, та разом із теперішньою міською владою впорядкувати цей прекрасний куточок нашого міста.